Український поет і громадський діяч

Народився 5 листопада 1912 р. у смт Обухів Київської області в родині шевця. Закінчив літературний фа­культет Київського інституту народної освіти (1932). Вчителював в Овручі, служив у Червоній армії. Працював у газеті «Ком­сомолець України», в «Літературній Україні» та в журналі «Моло­дий більшовик». Учасник Великої Вітчизняної війни. Після війни був відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947).Друкуватися почав 1930 р. У 1935 р. його вірші увійшли до колективної збірки «Дружба».Автор книжок поезій і поем «Батьківщина» (1936), «Ліри­ка», «З книги життя» (обидві 1938), «Народження синів» (1939).

Особливо плідним для поета був передвоєнний 1940 р. Крім книги «Листи червоноармійця Опанаса Байди» вийшли дру­ком збірки «Березень», «Зореві дні», «Жайворонки». Харак­терна особливість ранньої творчості А. Малишка — широта тематичного і жанрового діапазону.

Поезії А. Малишка періоду Великої Вітчизняної війни — явище значне, вагоме у поезії загалом. За роки війни вийшли збірки «До бою вставайте» (1941), «Понад пожари» (1942), «Україно моя!» (Уфа, 1942), «Україно моя!» (Воронеж, 1942), «Слово о пол­ку», «Битва» (обидві 1943), «Полонянка» (1944). Тема війни зву­чить і в повоєнних збірках «Ярославна» та «Чотири літа» (обидві 1946). Велика Вітчизняна породила могутні образи Малишкових поем «Прометей», «Сини», «Любов», «Жива легенда», «По­лонянка» (усі 1945—1947) та ін.

Повоєнний період творчості поета поділяється на два періоди: 1946—1958 та 1958—1970 рр. У цей час вийшли збірки: «Це було на світанку» (1948), «Весняна книга» (1949), «П'ять поем», «За синім морем» (обидві 1950), «Корейська поема» (1951), «Нові обрії» (1953), «Книга братів» (1954), «Що записано мною» (1956) — збірка, в якій однією з провідних є тема мистецтва, його гро­мадянського значення, його життєдійних джерел, шляхів розвит­ку. Згодом вийшли збірки «Заповітне джерело», «Серце моєї мате­рі» (1959), «Дубовий цвіт» (1960). Збірка «Полудень віку» (1960) — поезії медитативно-філософського плану, це — підсумок баче­ного, чутого і пережитого. У збірках «Віщий голос» і «Листи на світанні» (1961) підсумовано роздуми попередніх років, надано нового осмислення животрепетній темі мистецтва в житті на­роду.

Побачили світ книги поезій «В синім полі», «Далекі орбіти», «Прозорість» (усі 1962), «Дорога під яворами» (1963), поеми «Франко в Криворівні» (1956), «Тарас Шевченко» (1961), «Пер­стень» (усі 1966). Зрілий А. Малишко дедалі частіше звертаєть­ся до канонічних форм, зокрема до сонета. Ця віршована фор­ма переважає у збірці «Рута» (1966).

Багато уваги віддає поет медитативній ліриці в останніх збірках «Синій літопис» (1968) і «Серпень душі моєї» (1970). Ідейно значуща, винятково щира і задушевна, настояна на на­родній мудрості, пройнята любов'ю до всього талановитого, лю­дяного, поезія А. Малишка відбиває весь духовний набуток сучасної йому епохи. У ній знайшла втілення своєрідність мис­лення українського народу — його багатющі традиції, естетич­ні критерії, увесь його духовний світ.

Г. Майборода написав однойменну оперу на слова драма­тичної поеми А. Малишка «Арсенал» (1960, лібрето спільно з О. Левадою).

Невелика за обсягом, проте вагома публіцистична і літера­турно-критична спадщина поета. Цікавими є нариси періоду Великої Вітчизняної війни — «Київська битва» тощо, а також книжка літературно-критичних нарисів «Думки про поезію» (1959) та ін.

Ліричні твори А. Малишка увійшли до золотої скарбниці українських пісень, покладені на музику композиторами П. Май- бородою («Білі каштани», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Пісня про рушник», «Пісня про вчительку», «Стежина»), О, Білашем («Цвітуть осінні тихі небеса»), стали народними піснями.

Перекладав твори О. Пушкіна, О. Твардовського, О. Прокоф'єва, Я. Купали, А. Кулешова, В. Пшавели, Г. Гейне, Ф. Прешерна, Я. Івашкевича та ін.

За поему «Прометей» і збірку «Лірика» удостоєний Дер­жавної премії СРСР (1947), за книжку «За синім морем» (1950) і цикл віршів «Дорога під яворами» —Державної премії СРСР (1951, 1969), за збірку «Далекі орбіти» — Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1964).

Член СП СРСР з 1963 року.

Помер 17 лютого 1970 р. у Києві.