Творчість Максима Березовського — першого з когорти славетних українських композиторів XVIII ст. — є епохою в історії становлення російської та української професіональних композиторських шкіл, визначним мистецьким явищем у духовній і світській музиці. Великий майстер зумів органічно поєднати простоту з вишуканістю, музику й текст. Започаткувавши новий напрямок партесного співу, він водночас спирався на мелодичні звороти, притаманні українському народному мелосу. Збереглося мало архівних документів, які дали б можливість виразно окреслити життєвий шлях композитора. Відомо, що М.Березовський народився і сформувався як музикант в Україні, але більшу частину свого життя провів за її межами. Не встановлено й точної дати його народження. Більшість дослідників схильна вважати, що Максим Созонтович Березовський народився 27 жовтня 1745 р. в Глухові. Походив, імовірно, з козацької родини. До 1764 р. Глухів як гетьманська резиденція вважався столицею України. У резиденції Кирила Розумовського, який став гетьманом, коли Максимові виповнилося 5 років, були театр і прекрасна співоча капела. Іі місті була знаменита музична школа, заснована у 30-х роках XVIII ст., до програми якої входило вивчення хорового співу, гри на скрипці, бандурі, підготовка співаків, хористів, оркестрантів для Петербурзького двору, зокрема для Придворної співацької капели. Точних даних про навчання Березовського у Глухівській музичній школі поки не знайдено. Березовський навчався у 1750-ті роки у Києво-Могилянській академії і досяг класу риторики (дійшов до шостого класу й отримав ґрунтовну освіту). Києво-Могилянська академія була головним освітнім і культурним осередком в Україні, при ній діяли театр і хор. Музика, з якою міг познайомитись М.Березовський (український фольклор, духовні та світські канти, духовні партесні концерти), стала основою, на яку він спирався у своїй творчості.
Під час навчання в академії М.Березовський вже писав три- і чотири- голосні хорові твори, виконувані студентами. 1758 р. граф Петро Румянцев, майбутній президент Малоросійської колегії, звернув увагу на Максима і взяв його до царського двору.
29 червня того ж року його прийняли на службу до великого князя Петра Федоровича (згодом — імператор Петро III) і зарахували співаком до трупи Оранієнбаумського придворного театру, в якому співаками були переважно італійці, а оркестрантами — німці. Тут М.Березовський виступав у головних ролях щонайменше двох опер італійських композиторів: у ролі Поро в опері "Олександр в Індії" (1759) Франческо Арайї (працював тривалий час придворним капельмейстером у Росії) та у ролі Іркана в опері "Признана Семіраміда"(1760) Вінченцо Манфредіні (був керівником театру в Оранієнбаумі). Участь Березовського у виставах разом з італійськими акторами, зокрема в опері Ф.Арайї, яка складалася з ряду віртуозних партій, свідчить про наявність у нього прекрасного голосу широкого діапазону, віртуозної вокальної техніки й італійського вокального стилю бельканто. Збереглися списки виконавців опери "Олександр в Індії". За винятком М.Березовського, всі інші солісти були жінки (переважно італійки), які виконували чоловічі ролі, призначені для сопраністів (кастратів). Водночас Максим співав у Придворній співацькій капелі, очолюваній Марком Полторацьким, більшість хористів якої були українцями. Високий виконавський рівень капели дивував навіть іноземних музикантів.
На початку 60-х років XVIII ст. хлопець брав уроки композиції та контрапункту у Франческо Цоппіса — венеціанського музиканта, котрий приїхав з італійською трупою Локателлі в 1757 р. і залишився в Росії. Ф.Цоппіс керував театральним оркестром, писав духовні хорові твори. 1765 р. він змінив М.Полтора-цького на посаді капельмейстера Придворної капели. Після перевороту 1762 р., який посадив на престол Катерину II, артистів-співаків Оранієнбаумського театру, в тому числі й Березовського, перевели в італійську трупу (так звану "італійську компанію").
Сталися зміни і в особистому житті Максима. 11 серпня 1763 р. Катерина II спеціальним указом постановила "находящемуся в службе при дворе Ея Императорскаго Величества при итальянской компании певче- му Максиму Березовскому дозволить жениться той же компании на танцовальной девице Франце Ибершерше и притом соизволила указать по жаловать ей платье". 19 жовтня 1763 р. М.Березовський обвінчався з Францою, яку згодом (1774 р.) зі служби було звільнено.
Як композитор Максим був досить популярним. "Камер-фур'єрський журнал" (22 серпня 1766 р.) повідомляв, що в Бурштиновій кімнаті Цар ського палацу під час гри в карти "для проби придворними півчими бу ло співано концерт, складений музикантом Березовським"("для проби" означало прем'єру). В іншому джерелі інформовано, що "відзначився ни ні придворний камерний музикант Максим Березов-ський", і назване низку його духовних творів, виконуваних Придворною капелою.
Березовський спілкувався з видатними музикантами Європи та кра щими вітчизняними співаками й інструменталістами, котрі працювали в Петербурзькій придворній капелі і столичних оркестрах. Надзвичайн обдарування, багатогранність таланту (крім композиторської діяльності виступів в опері, він, за деякими свідченнями, досконало грав на скрипці та клавесині) дозволили йому здобути визнання в серці музичної культури Європи — Італії. Дирекція російських імператорських театрів напра кила Березовського на навчання до відомого теоретика й педагога Болонської філармонічної академії Джованні Баттіста Мартіні (Джамбаттіста), у якого вчилися К.Глюк, А.Гретрі, В.А.Моцарт та багато інших славетних европейських музикантів. Існує кілька версій дати від'їзду Березовського до Італії — від 1765 до 1769. Управляючий імператорськими театрами І.П.Єлагін у листі від 12 лютого 1770 р. просив Мартіні добре навчати Березовського, а також повідомити про його здібності. Відповідаючи І.Єлагіну, Джамбаттіста у лисії (24 квітня 1770 р.) відзначав талант Березовського і писав про те, шо передасть учневі свої знання з мистецтва контрапункту.Найімовірніше, що Березовський перебував у Італії близько трьох років (1769-1773). В записі про виїжджаючих із Санкт-Петербурга за кордон (26 травня 1769 р.) Березовського названо кур'єром, який вирушає у Відень до "повноважного міністра князя Голіцина". На ті часи Болонья була визначним культурним центром Італії. Гордістю знаменитої Філармонічної академії був падре Мартіні, котрий у роки перебування в академії Максима працював над другим томом "Історії музики" і закінчував свій трактат про контрапункт. Його колосальна музична бібліотека вважалася однією з найбільших у Європі. Виняткова людяність цього музиканта сприяла його плідній педагогічній діяльності: юнаки, які приїздили з усієї Європи, на все життя зберігали симпатію і глибоку пошану до свого вчителя. Не виключено, що йому доводилось підтримувати і Максима, якому аж надто нерегулярно надсилали з Петербурга гроші.
В Болоньї жили тоді Франческо Арайя (1709—бл. 1770), в операх якого Березовський співав ще в Оранієнбаумі, колишня партнерка — співачка Катаріна Брігонці — та Вінченцо Манфредіні (1737—1799), теж знайомий по оранієнбаумській трупі, який здійснював навесні 1770 р. у театрі Комунале" постановку своєї опери "Арміда". Міг тоді спілкуватись Березовський ще з одним визначним музикантом — всесвітньо відомим співаком Фарінеллі (Карло Броскі, 1705—1782), який підтримував з Мартіні дружні стосунки. Спілкування Березовського з музикантами такої високої кваліфікації сприяло успішному завершенню його навчання в академії і зрештою позначилося на всій його творчості.
Пройшовши, як цього вимагали правила, нижню і середню сходинки навчання, протягом року показавши себе у творчій діяльності, учень допускався до екзамену на звання академіка. М.Березовський складав іспит (разом з відомим чеським оперним композитором Й.Мислівечком) 15 травня 1771 р.
З невеликим, але складним завданням, яке вимагало досконалого володіння контрапунктом строгого стилю, М.Березовський справився успішно. Його екзаменаційна робота донині зберігається в архіві академії. Того дня, разом із Максимом, членом академії став і Мислівечек, а за вісім місяців до них (9 жовтня 1770 р.) приєднався 14-річний В.А.Моцарт. Іхні імена викарбувані золотом поруч на мармурових скрижалях Болонської філармонічної академії. В Болоньї були написані кращі з Максимових причасних віршів, вся "Літургія", які стали найзначнішою частиною його творчого доробку.
Один із біографів Березовського Є.Болховітінов відзначав, що "чекала слава його вже і в Росії, тому що він ще з Італії надіслав до двору декілька церковних концертів, які загалом були схвалені".
Хоч як сутужно жилося в Італії Максимові, крім Болоньї він, очевидно, побував і в інших містах Італії: адже друзі — музиканти з італійської трупи — на цей час повернулися з Росії додому. Мусив заробляти на прожиття музикою. 1772 р. створив у Пізі сонату для скрипки і чембало, а на початку 1773 р. під час карнавалу в оперному театрі м. Ліворно було поставлено його оперу "Демофонт". Деякі документи дають підстави стверджувати, що ця опера була поставлена також у Флоренції, а короткий список його задокументованих творів італійського періоду насправді набагато більший. Досить довго вважали, що композитор виїхав з Італії до С.Петербурга у 1775 р. і пов'язували це з поверненням до Росії ескадри графа Орлова (на якій було вивезено горезвісну княжну Тараканову). Проте було знайдено рапорт Колегії внутрішніх справ Росії, в якому зазначено, що капельмейстер Березовський виїхав з Італії 19 жовтня 1773 р. Та все ж статус і коло знайомств придворного музиканта дають підстави для багатьох романтичних і детективних домислів. Таким же загадковим є і подальше життя композитора після повернення до столиці імперії. М.Березовського, який мав широке професійне визнання в Італії, мав титул члена Болонської філармонічної академії, великі знання й досвід театральної, педагогічної та виконавської діяльності, зарахували на ту ж посаду композитора з невеликою платнею, яку він мав до Італії. Посади капельмейстера, як це передбачав титул академіка, він не отримав. Після бурхливого музичного життя Італії атмосфера в Росії була для Березовського задушливою і нестерпною. Соціальне становище професійних музикантів, за винятком приїжджих з Європи, перебувало на рівні придворних слуг і кріпаків.
У Росії, окрім Бортнянського, котрий ще не повернувся з Італії, не було жодного композитора його рівня, але ставилися до Максима як до звичайного службовця. Йому замовляли музику лише для Придворної капели. Ходили чутки, що князь Г.Потьомкін обіцяв відкрити в Україні (Кременчуку) музичну академію й поставити директором М.Березовського. Але ця ідея була втілена в життя лише 1786 р.
Максима Березовського на той час уже не було в живих. Зневажений, позбавлений уваги, самотній, зубожілий і зневірений, він дедалі частіше впадав у депресію. 1777 р., ймовірно, під час нервового зриву, Березовсь кий покінчив життя самогубством. Щоправда, і в смерті його багато див ного, бо знайшли його з перерізаним горлом. "Композитор Максим Березовський помер сього місяця 24-го дня; заслужене ним жалування вартувало би по сей день і видати. Та як по смерті його нічого не зосталося і поховати тіло нічим, то зводьте, Ваше Високоблагородіє, видати по перше число травня його жалування придворному півчому Якову Тимченку. Іван Єлагін. Травень, 25-го дня 1777 р." Це останній з документів, якими окреслено життя, творчість і смерть генія європейської музики XVIII ст., нашого співвітчизника.