Творчість Максима Березовського — першого з когорти славетних ук­раїнських композиторів XVIII ст. — є епохою в історії становлення росій­ської та української професіональних композиторських шкіл, визначним мистецьким явищем у духовній і світській музиці. Великий майстер зумів органічно поєднати простоту з вишуканістю, музику й текст. Започатку­вавши новий напрямок партесного співу, він водночас спирався на мело­дичні звороти, притаманні українському народному мелосу. Збереглося мало архівних документів, які дали б можливість виразно окреслити життєвий шлях композитора. Відомо, що М.Березовський на­родився і сформувався як музикант в Україні, але більшу частину свого життя провів за її межами. Не встановлено й точної дати його народження. Більшість дослідни­ків схильна вважати, що Максим Созонтович Березовський народився 27 жовтня 1745 р. в Глухові. Походив, імовірно, з козацької родини. До 1764 р. Глухів як гетьманська резиденція вважався столицею Ук­раїни. У резиденції Кирила Розумовського, який став гетьманом, коли Максимові виповнилося 5 років, були театр і прекрасна співоча капела. Іі місті була знаменита музична школа, заснована у 30-х роках XVIII ст., до програми якої входило вивчення хорового співу, гри на скрипці, бан­дурі, підготовка співаків, хористів, оркестрантів для Петербурзького двору, зокрема для Придворної співацької капели. Точних даних про навчання Березовського у Глухівській музичній школі поки не знайде­но. Березовський навчався у 1750-ті роки у Києво-Могилянській акаде­мії і досяг класу риторики (дійшов до шостого класу й отримав ґрунтов­ну освіту). Києво-Могилянська академія була головним освітнім і культурним осередком в Україні, при ній діяли театр і хор. Музика, з якою міг поз­найомитись М.Березовський (український фольклор, духовні та світські канти, духовні партесні концерти), стала основою, на яку він спирався у своїй творчості.

Під час навчання в академії М.Березовський вже писав три- і чотири- голосні хорові твори, виконувані студентами. 1758 р. граф Петро Румянцев, майбутній президент Малоросійської колегії, звернув увагу на Максима і взяв його до царського двору.

29 червня того ж року його прийняли на службу до великого князя Петра Федоровича (згодом — імператор Петро III) і зарахували співаком до трупи Оранієнбаумського придворного театру, в якому співаками були переважно італійці, а оркестрантами — німці. Тут М.Березовський виступав у головних ролях щонайменше двох опер італійських композиторів: у ролі Поро в опері "Олександр в Індії" (1759) Франческо Арайї (працював тривалий час придворним капельмей­стером у Росії) та у ролі Іркана в опері "Признана Семіраміда"(1760) Вінченцо Манфредіні (був керівником театру в Оранієнбаумі). Участь Березовського у виставах разом з італійськими акторами, зок­рема в опері Ф.Арайї, яка складалася з ряду віртуозних партій, свідчить про наявність у нього прекрасного голосу широкого діапазону, віртуозної вокальної техніки й італійського вокального стилю бельканто. Збереглися списки виконавців опери "Олександр в Індії". За винят­ком М.Березовського, всі інші солісти були жінки (переважно італійки), які виконували чоловічі ролі, призначені для сопраністів (кастратів). Водночас Максим співав у Придворній співацькій капелі, очолюваній Марком Полторацьким, більшість хористів якої були українцями. Висо­кий виконавський рівень капели дивував навіть іноземних музикантів.

На початку 60-х років XVIII ст. хлопець брав уроки композиції та контрапункту у Франческо Цоппіса — венеціанського музиканта, котрий приїхав з італійською трупою Локателлі в 1757 р. і залишився в Росії. Ф.Цоппіс керував театральним оркестром, писав духовні хорові твори. 1765 р. він змінив М.Полтора-цького на посаді капельмейстера Придвор­ної капели. Після перевороту 1762 р., який посадив на престол Катерину II, артистів-співаків Оранієнбаумського театру, в тому числі й Березовського, перевели в італійську трупу (так звану "італійську компанію").

Сталися зміни і в особистому житті Максима. 11 серпня 1763 р. Ка­терина II спеціальним указом постановила "находящемуся в службе при дворе Ея Императорскаго Величества при итальянской компании певче- му Максиму Березовскому дозволить жениться той же компании на танцовальной девице Франце Ибершерше и притом соизволила указать по жаловать ей платье". 19 жовтня 1763 р. М.Березовський обвінчався з Францою, яку згодом (1774 р.) зі служби було звільнено.

Як композитор Максим був досить популярним. "Камер-фур'єрський журнал" (22 серпня 1766 р.) повідомляв, що в Бурштиновій кімнаті Цар ського палацу під час гри в карти "для проби придворними півчими бу ло співано концерт, складений музикантом Березовським"("для проби" означало прем'єру). В іншому джерелі інформовано, що "відзначився ни ні придворний камерний музикант Максим Березов-ський", і назване низку його духовних творів, виконуваних Придворною капелою.

Березовський спілкувався з видатними музикантами Європи та кра щими вітчизняними співаками й інструменталістами, котрі працювали в Петербурзькій придворній капелі і столичних оркестрах. Надзвичайн обдарування, багатогранність таланту (крім композиторської діяльності виступів в опері, він, за деякими свідченнями, досконало грав на скрипці та клавесині) дозволили йому здобути визнання в серці музичної культури Європи — Італії. Дирекція російських імператорських театрів напра кила Березовського на навчання до відомого теоретика й педагога Болон­ської філармонічної академії Джованні Баттіста Мартіні (Джамбаттіста), у якого вчилися К.Глюк, А.Гретрі, В.А.Моцарт та багато інших славетних европейських музикантів. Існує кілька версій дати від'їзду Березовського до Італії — від 1765 до 1769. Управляючий імператорськими театрами І.П.Єлагін у листі від 12 лютого 1770 р. просив Мартіні добре навчати Березовського, а також повідомити про його здібності. Відповідаючи І.Єлагіну, Джамбаттіста у лис­ії (24 квітня 1770 р.) відзначав талант Березовського і писав про те, шо передасть учневі свої знання з мистецтва контрапункту.Найімовірніше, що Березовський перебував у Італії близько трьох ро­ків (1769-1773). В записі про виїжджаючих із Санкт-Петербурга за кордон (26 травня 1769 р.) Березовського названо кур'єром, який вирушає у Відень до "пов­новажного міністра князя Голіцина". На ті часи Болонья була визначним культурним центром Італії. Гор­дістю знаменитої Філармонічної академії був падре Мартіні, котрий у ро­ки перебування в академії Максима працював над другим томом "Історії музики" і закінчував свій трактат про контрапункт. Його колосальна музична бібліотека вважалася однією з найбільших у Європі. Виняткова лю­дяність цього музиканта сприяла його плідній педагогічній діяльності: юнаки, які приїздили з усієї Європи, на все життя зберігали симпатію і глибоку пошану до свого вчителя. Не виключено, що йому доводилось підтримувати і Максима, якому аж надто нерегулярно надсилали з Петербурга гроші.

В Болоньї жили тоді Франческо Арайя (1709—бл. 1770), в операх якого Березовський співав ще в Оранієнбаумі, колишня партнерка — співач­ка Катаріна Брігонці — та Вінченцо Манфредіні (1737—1799), теж знайо­мий по оранієнбаумській трупі, який здійснював навесні 1770 р. у театрі Комунале" постановку своєї опери "Арміда". Міг тоді спілкуватись Бе­резовський ще з одним визначним музикантом — всесвітньо відомим спі­ваком Фарінеллі (Карло Броскі, 1705—1782), який підтримував з Мартіні дружні стосунки. Спілкування Березовського з музикантами такої високої кваліфікації сприяло успішному завершенню його навчання в академії і зрештою позначилося на всій його творчості.

Пройшовши, як цього вимагали правила, нижню і середню сходинки навчання, протягом року показавши себе у творчій діяльності, учень до­пускався до екзамену на звання академіка. М.Березовський складав іспит (разом з відомим чеським оперним композитором Й.Мислівечком) 15 травня 1771 р.

З невеликим, але складним завданням, яке вимагало досконалого во­лодіння контрапунктом строгого стилю, М.Березовський справився ус­пішно. Його екзаменаційна робота донині зберігається в архіві академії. Того дня, разом із Максимом, членом академії став і Мислівечек, а за вісім місяців до них (9 жовтня 1770 р.) приєднався 14-річний В.А.Моцарт. Іхні імена викарбувані золотом поруч на мармурових скрижалях Болонської філармонічної академії. В Болоньї були написані кращі з Максимових причасних віршів, вся "Літургія", які стали найзначнішою частиною його творчого доробку.

Один із біографів Березовського Є.Болховітінов відзначав, що "чека­ла слава його вже і в Росії, тому що він ще з Італії надіслав до двору де­кілька церковних концертів, які загалом були схвалені".

Хоч як сутужно жилося в Італії Максимові, крім Болоньї він, очевидно, побував і в інших містах Італії: адже друзі — музиканти з італійської трупи — на цей час повернулися з Росії додому. Мусив заробляти на прожиття му­зикою. 1772 р. створив у Пізі сонату для скрипки і чембало, а на початку 1773 р. під час карнавалу в оперному театрі м. Ліворно було поставлено його оперу "Демофонт". Деякі документи дають підстави стверджувати, що ця опера була поставлена також у Флоренції, а короткий список його задоку­ментованих творів італійського періоду насправді набагато більший. Досить довго вважали, що композитор виїхав з Італії до С.Петербур­га у 1775 р. і пов'язували це з поверненням до Росії ескадри графа Орло­ва (на якій було вивезено горезвісну княжну Тараканову). Проте було знайдено рапорт Колегії внутрішніх справ Росії, в якому зазначено, що капельмейстер Березовський виїхав з Італії 19 жовтня 1773 р. Та все ж статус і коло знайомств придворного музиканта дають підстави для ба­гатьох романтичних і детективних домислів. Таким же загадковим є і подальше життя композитора після повер­нення до столиці імперії. М.Березовського, який мав широке професійне визнання в Італії, мав титул члена Болонської філармонічної академії, ве­ликі знання й досвід театральної, педагогічної та виконавської діяльнос­ті, зарахували на ту ж посаду композитора з невеликою платнею, яку він мав до Італії. Посади капельмейстера, як це передбачав титул академіка, він не отримав. Після бурхливого музичного життя Італії атмосфера в Росії була для Березовського задушливою і нестерпною. Соціальне становище професій­них музикантів, за винятком приїжджих з Європи, перебувало на рівні придворних слуг і кріпаків.

У Росії, окрім Бортнянського, котрий ще не повернувся з Італії, не було жодного композитора його рівня, але ставилися до Максима як до звичайного службовця. Йому замовляли музику лише для Придворної ка­пели. Ходили чутки, що князь Г.Потьомкін обіцяв відкрити в Україні (Кременчуку) музичну академію й поставити директором М.Березовсько­го. Але ця ідея була втілена в життя лише 1786 р.

Максима Березовського на той час уже не було в живих. Зневажений, позбавлений уваги, самотній, зубожілий і зневірений, він дедалі частіше впадав у депресію. 1777 р., ймовірно, під час нервового зриву, Березовсь кий покінчив життя самогубством. Щоправда, і в смерті його багато див ного, бо знайшли його з перерізаним горлом. "Композитор Максим Березовський помер сього місяця 24-го дня; заслужене ним жалування вартувало би по сей день і видати. Та як по смерті його нічого не зосталося і поховати тіло нічим, то зводьте, Ваше Високоблагородіє, видати по перше число травня його жалування прид­ворному півчому Якову Тимченку. Іван Єлагін. Травень, 25-го дня 1777 р." Це останній з документів, якими окреслено життя, творчість і смерть генія європейської музики XVIII ст., нашого співвітчизника.