Український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог

Народився 24 січня 1879 р. у Ярославі (нині Польща) в родині вчителя. Освіту здобув на філософському факультеті Львівського університету (1898—1901). Теорію ком­позиції вивчав самостійно й у М. Солтиса (Львів), О. Цемлінського та Г. Греденера (Відень). Музичні знання вдосконалював у Г. Адлера — з музикознавства (в університеті), в О. Землинського, дири­гента Віденської опери — з теорії та композиції (1907—1909). 1901— 1907 рр. — викладач у гімназіях Львова та Перемишля. Був одним з активних організаторів Вищого музичного інституту ім. М. Ли­сенка у Львові. З 1910 р. очолював його як директор. У 1919— 1939 рр. викладав у ньому теоретичні дисципліни. З 1939 по 1972 р. — професор та завідувач кафедри теорії музики і композиції Львівської консерваторії, водночас (1939—1956) — старший науковий співробітник Львівської філії Інституту фольклору АН УРСР. Йому належить низка цінних музикознавчих праць і посібників з музично-теоретичних дисциплін («Матеріали до науки сольфеджіо і хорового співу», «Загальні основи музики», «Форма солоспіву Лисенка», «Гармонічна мова М. Леонтовича», «До­слідження, статті, рецензії» (1976), статті про Д. Бортнянського, М. Лисенка, М. Вербицького та ін.). С. Людкевич був редактором музичних журналів «Артистичний вісник», «Українська музика», «Музикальний листок». Багато що зроблено ним у справі збиран­ня та вивчення української народної пісні, зокрема занотовано з фонографа 1500 записів західноукраїнських мелодій, згодом підготовлених і опублікованих (разом з Й. Роздольським) у збір­нику «Галицько-руська народна мелодія».

Серед творів С. Людкевича, відомого майстра творів великих форм, — програмна симфонія-кантата «Кавказ» (1902—1913), кан­тати «Заповіт» (1934, 2-га ред. 1955), «Наймит» (1941); вокально- інструментальні твори кантатного типу «Вічний революціонер» (1898), «Останній бій» (1914), «Вільній Україні» (1912—1914), «Кон­кістадори» (1941); симфонічні твори «Прикарпатська симфонія»

(1952), «Галицька рапсодія» (1928); симфонічні поеми «Каменярі» (1926, 2-гаред. 1956), «Веснянки» (1935), «Дніпро» (1947), «Пісня юнаків» (1948), «Не забудь юних днів» (1956), «Наше море» (1957), «Мойсей» (1962), «Чакона» (1964); опера «Довбуш» (1955); 2 фор­тепіанні та скрипковий концерти та значна кількість інструмен­тальних творів, хорів, пісень, солоспівів (на слова Т. Шевченка, І. франка, М. Шашкевича, М. Рильського, В. Сосюри та ін.).

Композитору С. Людкевичу властиві близькість до україн­ського музичного фольклору, багатство гармонічної та поліфо­нічної палітри, велика професійна майстерність у створенні музичних образів. Тонким відчуттям стильових особливостей української народної музики позначені обробки народних пісень («Гагілка», «Пісня про Морозенка», «Бодай ся когут зну­див»), балад («Про Бондаріву», «Про Петруся і вельможну Ма­ню» та ін.). За досягнення у музичному мистецтві відзначений високими державними нагородами, Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1964).

Доктор мистецтвознавства (1908), народний артист СРСР (1969).

Помер 10 вересня 1979 р. у Львові.