Український історик, археолог, етнограф.

Народився 5 січня 1860 р. в м. Золотоноша Полтавської губернії (нині Черкаської області) в небагатій дво­рянській родині.

Після закінчення Лубенської гімназії у 1880 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Під впливом професора В. Антоновича захопився допоміжними історичними дисциплінами: антропологією, етнографією, нуміз­матикою, археологією, палеографією; працював у нумізматич­ному та археологічному музеях.

У 1885 р. В. Ляскоронський закінчив університет. За науко­ве дослідження «Політичні збори і політична організація каль­віністів у Франції в XVI ст.» здобув ступінь кандидата і срібну медаль. Певний час В. Ляскоронський проживав на Полтав­щині, вивчав топографію й народний побут краю, потім слухав лекції з медицини в Київському університеті, працював до­машнім учителем у сім'ї російського священика при посольстві У Відні. Саме в цей час В. Ляскоронський побував у різних країнах Європи — Австрії, Швейцарії, Франції, Нідерландах, Англії, Німеччині, працював у бібліотеках, музеях.

У 1891 р. В. Ляскоронський повернувся до Києва, працював учителем історії та географії в гімназії, склав магістерські іспити, опублікував кілька наукових розвідок у журналі «Киевская ста­рина». Молодий учений вивчав стародавні атласи та карти України,які були вміщені у праці Г. Боплана «Опис України» (1650). У 1903 р. вийшла друком праця В. Ляскоронського «Гийом Левассер де Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России: Карты Украины XVII века». З історич­ної географії вчений написав і опублікував кілька праць, зокре­ма «Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв., относящиеся к Южной России» (1901). Його наукові дослідження мали велику цінність, адже дали змогу визначити кордони України XVI— XVII ст.

У цей час учений захоплювався також археологією — дослі­джував городища, кургани, майдани в Середньому Придніпров'ї, зокрема на Полтавщині. У своїх розвідках розповідав про роз­копки давнього Лукомльського городища, поблизу містечка Таганки, у містечку Снятині, під Києвом.

У 1899 р. В. Ляскоронський брав активну участь у підготовці XI археологічного з'їзду в Києві і виголосив доповідь «Находки римских монет в области Среднего Приднепровья», в якій ствер­джував, що цей край був заселений у давні часи. На підставі знахідок римських монет І—-ІІІ ст. згодом висловив припущення про існування Києва в цей час. Його теорію було пізніше підда­но критиці, проте до неї весь час поверталися вчені.

В. Ляскоронський дослідив Змійовий, Пороський, Посульський, Переяславський та інші вали на території України. Питанню визна­чення часу їх виникнення він присвятив свої дослідження «Городи­ща, кургани и длинньїе (змиевы) валы в бассейне р. Сулы» (1901), «Змиевы валы в пределах Южной России, их отношение к курганам-майданам и приблизительная зпоха их возникновения» (1907), «Городища, курганы, майданы и длинные (змиевы) валы в области днепровского Левобережья» (1911) та ін. Хоч і не завжди у своїх висновках В. Ляскоронський мав рацію, проте його тверджен­ня спонукали дослідників шукати шляхів для встановлення істини.

Тривалий час працював над вивченням Переяславської землі, використовуючи літописні та археологічні матеріали. Результа­том стало монографічне дослідження «История Переяславской земли с древнейших времен и до половини XIII ст.» (1897). Праця спричинила жваву дискусію. 23 травня 1899 р. він захистив її як магістерську дисертацію.

Здобувши у 1899 р. звання магістра, В. Ляскоронський обіймав посаду приват-доцента кафедри російської історії в Московсько­му університеті. З 1907 р. працював на кафедрі російської історії Київського університету. З 1909 по 1921 р. — на посаді екстраординарного професора кафедри російської історії Ніжинського історико-філологічного інституту. Продовжував досліджувати епоху Київської Русі, написав працю «Киевский Вышгород в удельно-вечевое время» (1913), в якій на підставі вивчення літо­писів та інших матеріалів довів, що Вишгород був заснований водночас із Києвом і відіграв провідну роль в його обороні.

В. Ляскоронський — автор праць: «Северские князья и половцы перед нашествием на Русь монголов» (1913), «Главнейшие черты общественно-политической и церковно-религиозной деятельности князя Владимира Святого и его заслуг в отношении Русской земли», «К вопросу о местоположении в пределах Южной России района, в котором проповедовал єпископ Брунон в начале XI века» (обидві 1916), «Римская монета в преде­лах Южной Руси, как исторический источник для древнейшего периода русской истории» (1920) та ін.

1921 р. В. Ляскоронський повернувся до Києва, працював професором Київського археологічного інституту. Брав актив­ну участь у роботі Всеукраїнської академії наук.

Помер 1 січня 1928 р. в Києві.