Український історик

Народився 30 березня 1823 р. на Чернігівщині в родині сільського священика. Навчався в Ніжинському юри­дичному ліцеї кн. Безбородька.

У 1847 р. вступив на історико-філологічний факультет Київ­ського університету, в якому слухав лекції видатних учених І. Павлова, В. Вернадського та ін. Тут він зацікавився російською історією. Головним предметом дослідження були проблеми полі­тичної історії та культури.

В університеті І. Лашнюков написав працю «Про причини міжусобиць між руськими князями і про вплив їх на сучасне суспільство в період часу від Рюрика до Івана Калити та Гедиміна», за яку був удостоєний золотої медалі. Після закінчення уні­верситету (1851) І. Лашнюков здобув ступінь кандидата наук і був призначений викладачем словесності в Другу київську гімназію. З 1853 р. працював у Ніжинському юридичному ліцеї.

Велику увагу вчений приділяв розвитку історичної науки та історичним концепціям свого часу, про що свідчать його праці «Нариси російської історіографії і історії» та «Погляди Карам­зіна на історію». У 1854 р. йому було присвоєно звання професо­ра російської історії.

У 1861—1862 рр. І. Лашнюков перебував у країнах Західної Європи з метою ознайомлення з історичною наукою та педаго­гікою. Науковий інтерес мають його «Листи з Саксонської Швей­царії про Лужицьку семінарію», що були надруковані в 1862 р. У «Вестнике Юго-Западной России». З 1868 р. — доцент універ­ситету Св. Володимира.

Вийшли друком статті вченого про західних слов'ян («Су­часне політичне становище західних слов'ян», «Стан історії науки у західних слов'ян — характер журналістики на Заході», «Слов'янська ідея і її доля», «Слов'янство і світ майбутнього»).

І. Лашнюков був блискучим лектором. Його лекції відповіда­ли найсуворішим вимогам науки. Проте він дотримувався своєї методики викладу матеріалу — зіставляв різні погляди на спірні питання і підводив слухачів до певного висновку. Вчений не боявся торкатися найскладніших явищ історії, долі видатних осіб.

У 1868 р. І. Лашнюкова запросили працювати до Київського університету на посаду доцента кафедри російської історії. Він прийняв запрошення, проте тяжка хвороба не дала йому змо­ги повною мірою розкрити свій талант.

Помер 25 жовтня 1869 р. в Києві.