Український письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач

Народився 8 серпня 1819 р. в містечку Вороніж (нині Сумської області) в родині дрібномаєткового дворя­нина. Батько походив з козацької старшини.

Грамоти навчився від своєї сестри Лесі. У дитячі роки втра­тив матір і сестру.

Чотирнадцяти років потрапив до Новгород-Сіверської гім­назії, в якій велику увагу приділяв вивченню російської літера­тури, зокрема поезії О. Пушкіна. Ознайомлювався з творами П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка та ін. Навчав­ся у Київському університеті.

З 1847 р. учителював у Луцьку, Рівному, Києві, багато ман­дрував Україною, робив фольклорно-етнографічні записи.

Під час першої подорожі по Україні познайомився з Т. Шев­ченком, що послугувало кроком до вступу в Кирило-Мефодіївське товариство (його ліберального крила). Ідеї слов'янського єднання, які підносились у братстві, позначилися на його твор­чості, зокрема знайшли відображення в романі «Чорна рада» й «Повести об украинском народе».

У 1845 р. переїхав до Петербурга, де працював старшим учи­телем словесності в п'ятій гімназії та викладачем російської мови для іноземних слухачів університету.

Захопившись вивченням історичного минулого українсько­го народу, П. Куліш водночас вивчав культуру та історію бага­тьох країн. У 1846 р. дістав дозвіл на наукове відрядження за кордон з метою вивчення іноземних мов.

Перед від'їздом побував в Україні і на початку 1847 р. одру­жився з Олександрою Білозерською (літературний псевдонім — Ганна Барвінок).

Згодом разом з дружиною та її братом вирушив за кордон, але за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві у Варшаві був заарештований і відправлений до Петербурга. Там його було ув'язнено, а пізніше — заслано на проживання до Тули, де він написав «Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», перші варіанти історичного роману «Евгений Онегин нашого времени».

У 1856 р. після зняття заборони на друкування творів П. Ку- ліша вийшла в світ двотомна фольклорно-історіографічна збірка «Записки о Южной Руси» (1856—1857).

Видавав альманах «Хата» (1860). У 1861—1862 рр. активно співпрацював із журналом «Основа», написав збірку віршів «Рассвет» (1862). Перекладав українською мовою твори бага­тьох класиків світової літератури (О. Пушкіна, А. Міцкевича, У. Шекспіра, Г. Гейне, Дж. Байрона та ін.). Йому належить пріо­ритет в опублікуванні низки писемних пам'яток української історії, зокрема козацьких літописів. Хоча чимало історичних досліджень і науково-популярних праць П. Куліша («Записи о Южной Руси», «Історія України од найдавніших часів», «Отпадение Малороссии от Польши» та ін.) певною мірою дефор­мували історичні факти, проте вони були майже першою спро­бою об'єктивно, спираючись на архівні дані та враховуючи соціально-економічні і релігійні чинники, оцінити минуле Ук­раїни.

У 1863 р. П. Куліш виїхав на службу до Варшави. Працюючи в Польщі, вивчав історичні архіви, брав участь в організації народовського журналу «Правда». З чотирьох поетичних збі­рок — «Досвітки» (1862), «Хуторна поезія» (Львів, 1882), «Дзвін» (Женева, 1893), «Позичена Кобза» (Женева, 1897), виданих після смерті поем «Куліш у пеклі», «Маруся Богуславка», «Грицько Сковорода», автор постає як надзвичайно суперечлива особис­тість.

Останні роки життя провів у Мотронівці, поблизу Борзни, яку перейменував, давши їй назву Ганнина Пустинь. Тут до останніх днів працював переважно над літературними перекла­дами.

Яскравий талант П. Куліш виявив у літературно-критичних працях, в яких висвітлив творчість українських письменників і виклав власні літературно-естетичні погляди, які раз у раз викли­кали полеміку. Особливою його заслугою стало видання україн­ської «Граматики» та оригінального українського правопису («кулішівка»).

Помер 14 лютого 1897 р. на власному хуторі, де й похова­ний.