Кропивницький Марко Лукич

Український драматург, актор, режисер, один із засновників українського професійного театру

Народився 22 травня 1840 р. в с. Бежбайраки (Кірово­градської області) в родині управителя поміщицьких маєтків. 1856 р. закінчив Бобринське повітове училище.

У 1861—1871 рр. працював на різних канцелярських поса­дах у Бобринці та Єлисаветграді. Разом із І. Карпенком-Карим організував Бобринецький аматорський драматичний гурток, де виконав свої перші ролі: Петра («Наталка Полтавка» І. Котля­ревського), Лопуцького («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка). У 1862 р. став вільним слухачем юридичного факуль­тету Київського університету, проте його цілковито захопив театр. У 1863 р. написав перший драматичний твір — мелодраму «Дай серцю волю, заведе в неволю». Ставив п'єси І. Котлярев­ського, М. Гоголя, О. Островського. У 1870 р. переїхав до Одеси, працював у професійних російських трупах. У цей період зро­стає його майстерність, виробляється власна творча манера.

У 1874 р. вперше виступив на петербурзькій сцені як вико­навець українських пісень, декламатор «Кобзаря» Т. Шевченка, байок А. Глібова.

У 1882 р. організовував першу українську професійну трупу, до колективу якої увійшли М. Заньковецька і М. Садовський. 27 жовтня у Єлисаветграді було здійснено постановку п'єси «Наталка Полтавка» І. Котляревського. У 1883 р. відбулося об'єд­нання з трупою М. Старицького, в театральний колектив вли­лися П. Саксаганський та І. Карпенко-Карий. Трупа, створена М. Кропивницьким, гідно репрезентувала українську культу­ру. Обставини потребували універсальних талантів: М. Кропивницький працював як режисер, літератор, актор та організа­тор театрального життя. Від його трупи відділилися театральні колективи, які очолили П. Саксаганський, М. Садовський, І. Карпенко-Карий.

У творчій спадщині М. Кропивницького-драматурга — 45 п'єс. Лише дві з них написані російською мовою. Він також автор кількох перекладів творів зарубіжної драматургії.

У своїх п'єсах відображав гострі соціальні колізії, порушував проблему стосунків народу та інтелігенції («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»).

Велику популярність мали водевілі «Пошилися у дурні», «По ревізії».

М. Кропивницький був актором величезного творчого діа­пазону, блискуче володів мистецтвом перевтілення, з однако­вим успіхом грав Шекспірового Отелло і Стецька зі «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка, був чудовим деклама­тором, писав музику до вистав. Він автор вокальних дуетів («Де ти бродиш, моя доле» та ін.), романсів («Соловейко» та ін.), пісні «Ревуть, стогнуть гори, хвилі».

М. Кропивницький створив також школу режисури й актор­ської майстерності. Серед його вихованців були таки відомі актриси, як Г. Затиркевич-Карпинська, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська, І. Мар'яненко.

Як режисер створив романтично-побутовий театр, в якому знаходилося місце і для етнографізму, і для мелодрами.

Помер 21 квітня 1910 р. Похований у Харкові.