Український філософ

Народився 27 січня 1922 р. в с. Гжель Раменського району Московської області.Закінчив філософський факультет Московського державного університету (1944).

Його цікавила проблема розвитку логічного інструментарію мислення, зокрема розвиток логіки науки та процес удоскона­лення її як логіко-методологічного органу, що тісно пов'язаний із конкретними пізнавальними процесами та розвитком науки в цілому.

За радянських часів він став відомий як засновник нової га­лузі філософської науки «логіка та методологія наукового пізнання».

Справою його життя було обґрунтування наукового і твор­чого підходів до проблеми взаємозв'язків філософії й сучасно­го природознавства.

У 1955 р. захистив докторську дисертацію. З 1967 р. акаде­мік АН УРСР, з 1970 р. — академік АН СРСР.

Найплодотворнішим у його науковій роботі був київський пе­ріод (1959—1968). Розроблені цікаві ідеї та надруковані найваж­ливіші праці: «Логічні основи науки», «Проблеми мислення в су­часній науці» (у співавторстві), «Логіка наукового дослідження», «Діалектика як логіка», а також кілька десятків статей, що були опубліковані у провідних філософських журналах, збірниках.

П. Копнін обґрунтував нове тлумачення об'єкта: це не тільки те, що споглядається, а й те, що має суспільно-історичну природу.

Учений увів у гносеологію нетрадиційні категорії — «гносеоло­гічний ідеал», «віра», «краса», «свобода». Розробляв категоріальний апарат («наукова проблема», «науковий факт», «теоретична систе­ма»), що дало змогу репродукувати логіку наукового дослідження.

Йому належала ініціатива щодо освоєння та розроблення філософської спадщини Києво-Могилянської академії (XVII— XVIII ст.), організації перекладів філософських праць з латинської мови, публікації оригінальних досліджень вітчизняних мислителів минулих століть, що дали можливість відкривати не відомі раніше сторінки історії української культури.

У 1947—1958 рр. завідував кафедрою філософії Томського університету, керував сектором діалектичного матеріалізму Інсти­туту філософії АН СРСР. З 1958 р. — завідувач кафедри діалек­тичного та історичного матеріалізму Київського університету.

У 1968—1971 рр. працював у Москві директором Інституту філософії АН СРСР.

Важливим досягненням П. Копніна було розроблення логіко-епістемо-логічної проблематики вивчення мови як форми практичної свідомості. В останні роки життя зосередив увагу на дослідженні філософсько-методологічних проблем, пов'яза­них із вивченням соціокультурної ситуації.

Помер 27 червня 1971 р. у Москві.