Український літературознавець, критик, бібліограф і педагог

Народився 1894 р. в с. Рокити (нині с. Жовтневе Семенівського району Полтавської області). Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут у 1916 р. У 1919 р. в м. Прилуки за його участю вийшли два номери журналу «Гас­ло». Один з них було присвячено 150-річчю від дня народження І. Котляревського, в другому — опубліковано нариси, етюди, оповідання та рецензії. Протягом 1921—1925 рр. — доцент Пол­тавського інституту народної освіти, пізніше — співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Викладав українську мову.

У 20-х роках організував у Полтаві філію Спілки селянських письменників «Плуг». Автор праць «Нова українська революційна проза», «Соціальна пісня на українському ґрунті» (обидві 1924), «Учительство в українській літературі», «Валеріан Поліщук» (обидві 1925), «Плужанська творчість» (1926), «Лекції з історії української літератури» (1929). В журналах «Червоний шлях», «Плужанин», «Красное слово», «Шлях освіти», «Шквал», газеті «Вісті» публіку­вав статті, присвячені життю і творчості Г. Сковороди, Л. Глібова, І. Франка, П. Тичини, П. Панча, І. Сенченка та інших письмен­ників. І. Капустянський — упорядник і співредактор повної збірки творів А. Глібова (т. 1—2, 1927). В 1934 р. був репресований.

І. Капустянський — один із перших теоретиків української радянської літератури. В своїх творах намагався осмислити значення класичної української літератури в контексті нових соціально-політичних і культурних реалій. У 30-х роках його було репресовано.

Розстріляний у 1939 р. Реабілітований посмертно.

Каразін Василь Назарович

Український і російський учений, винахідник, освітній і громадський діяч, публіцист

Народився 10 лютого 1773 р. в с. Кручик Богодухівського повіту (нині Харківської області) в родині поміщика.

Навчався у Харківському та Кременчуцькому пансіонах. Служив у Семенівському полку, згодом продовжив навчання у Гірничому корпусі в Петербурзі.

В. Каразін — визначний вітчизняний просвітник. Завдяки його зусиллям було відкрито Харківський університет (1805). Відіграв значну роль у створенні Міністерства народної про­світи, складав проекти університетських та академічних уста­нов, заснував спеціальний орган міністерства «Ежемесячные сочинения об успехах народного просвещения».

За ініціативою В. Каразіна створено Філотехнічне товариство ,(1811—1818) для поширення досягнень науки, техніки та роз­витку промисловості в Україні. Велику увагу приділяв історії Українського народу та історії його філософії. Високо оцінюю­чи українську культуру, мав намір написати працю про Г. Сково­роду.

В. Каразін зробив багато важливих відкриттів як учений і ви­нахідник. У с. Кручик у нього була хімічна лабораторія і метеоро­логічна станція (перша в Харківській губернії). Йому належить пріоритет у винаході водяного опалення, парових сушильних апа­ратів, у відкритті креозиту (1814), обґрунтуванні метеорології як науки тощо. Він перший запропонував встановити систематичне спостереження за зміною атмосферних явищ, організувавши все­світню мережу метеорологічних станцій. Автор цінних праць з кліматології (зокрема, висунув ідею про вплив на клімат лісона­саджень), агрономії, селекції. Експериментально доводив думку про можливість використання електрики верхніх шарів атмо­сфери для господарських потреб, сконструював нові сільськогос­подарські машини, зокрема молотарку, вивів нові сорти фрукто­вих дерев, зокрема перший на Харківщині морозостійкий сорт абрикоса. На дослідному полі в Кручику висівалися зарубіжні сорти хліба, використовувалися різноманітні сконструйовані Каразіним сільськогосподарські знаряддя.

Автор винаходів у галузі харчової промисловості, зокрема розробив сучасний спосіб консервування продуктів, обґрунтував ідею влаштування парового реактивного двигуна для морського корабля; винайшов засіб збільшення і прискорення видобутку селітри.

В. Каразін виявив неабиякі здібності громадського діяча. За його участі у с. Кручик було створено бібліотеку, народну [ школу, сільську думу з широкими повноваженнями, яка надала селянам самоврядування. Звільнив своїх кріпаків від поборів [ духівництва, передав їм землю у спадкове володіння.

В. Каразін був прихильником перебудови державного устрою І Російської імперії на засадах конституційної монархії, виступав проти колоніальної експлуатації України.

У 1820—1821 рр. за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення під наглядом поліції проживав у Кручику.

Багатогранність наукової діяльності В. Каразіна дала підста­ву сучасникам назвати його українським Ломоносовим. Автор близько 60 наукових праць.

Помер 16 листопада 1842 р. у Миколаєві.