Український і російський письменник, поет, громадський діяч

Народився 23 лютого 1758 р. (за іншими відомостями — 1757 р.) в с. Велика Обухівка (тепер Миргородського району Полтавської області). Походив з давнього роду вене­ціанських дворян. Його батько Василь Петрович Капніст, грек за національністю, 1711 р. під час прутського походу Петра І вступив на службу до російської армії. У 1737—1750 рр. був миргородським полковником, а потім бригадиром російської армії. Загинув на початку Семирічної війни 1756—1763 рр.

Діяльність В. Капніста була пов'язана з Полтавщиною. Він був директором училищ і генеральним суддею Полтавської гу­бернії. Друкуватися почав 1780 р. («Сатира І»). Коло літературних інтересів В. Капніста дуже багатогранне: оди, елегії, п'єси, в яких він оспівав мальовничу природу України, життя і побут її народу («Обухівка», «В пам'ять береста»).

Перу поета належить вірш на честь Полтавської битви. Його «Чижик» — переспів вірша Г. Сковороди «Ой ти, птичко желтобоко».

У своєму маєтку в Обухівці створив домашній театр, на сцені якого, зокрема, було поставлено його комедію у віршах «Ябеда» (1798, гостра сатира на бюрократію і суд). Ця п'єса входила до репертуару Полтавського вільного театру, який очолював І. Кот­ляревський, а також Харківської трупи Д. Трощинського в с. Кибинцях Миргородського району.

В. Капніст — один із перших перекладачів російською мо­вою «Слова о полку Ігоревім», автор відомої «Оды на рабство» (1783), яку дослідники вважають протестом проти введення в Україні кріпацтва.

Перебуваючи свого часу на військовій службі, В. Капніст був добре обізнаний з військовою козацькою справою. Тому заміна українського козацького війська карабінерами викли­кала в нього обурення. 1788 р. він подав Катерині II проект «Положення, на каком может быть набрано и содержано войско охочих козаков». На його думку, це мало бути незалежне від російського добровільне козацьке військо з командуванням зі старшин-українців, обраних козаками. Катерина II схвально поставилася до проекту, проте його реалізацію замість Лівобе­режної було перенесено на Південну Україну.

Бажаючи незалежності своїй Батьківщині, 1791 р. з'ясував можливості допомоги Україні (якщо вона повстане проти Росії) з боку Пруси. В Обухівці заснував гурток, члени якого обгово­рювали громадські й політичні справи, мріяли про повернення втраченої автономії, підтримував зв'язки з гуртком прогресив­ної молоді О. Палицина на Харківщині.

Поет не був осторонь подій Вітчизняної війни 1812 р. З-під його пера вийшло «Видение плачущего над Москвою россиянина в 1812 году».

Помер 9 листопада 1823 р. у с. Кибинці. Похований у Вели­кій Обухівці.