Український краєзнавець і археолог

Народився 1888 р. в Миколаєві в робітничій родині. Його ім'я майже не відоме широкому загалу. 1912 р. закінчив Петербурзький археологічний інститут. Брав участь у першій світовій війні.

Куди б не закидала його доля, усюди займався краєзнавчою роботою. Публікації Ф. Камінського присвячені історії Миколаївщини, Запорожжя, Казахстану, Далекого Сходу. Та найбіль­ше цікавила його історія півдня України. Загалом написав по­над 100 статей і нарисів.

Як свідок подій, описав суд над лейтенантом П. Шмідтом та його сподвижниками в Очакові, обстежив Руську косу на Півден­ному Бузі — місце переправи 1709 р. шведської армії, яка втіка­ла з-під Полтави, табір Карла XII, сліди якого знайшов.

Брав активну участь у розкопках, які проводив в Ольвії профе­сор Б. Фармаковський. З 1924 по 1929 р. виконував обов'язки вченого-охоронця державного культурного заповідника «Ольвія». Завдяки наполегливості Ф. Камінського Ольвія стала заповідником.

Він записував із розповідей очевидців подробиці тих подій, свідком яких не міг бути сам: руйнування 1936 р. могили заснов­ника Миколаєва М. Фалєєва, страти піонерів-підпільників Віті Хоменка та Шури Кобера, бій 68 десантників під час визволен­ня Миколаєва 1944 р.

У 1923 — 1929 рр. — директор Миколаївського історико-археологічного музею. Створив першу в Україні лабораторію, в якій працювали над збереженням і реставрацією зібраних цінностей.

1929 р. був заарештований і засуджений на п'ять років та­борів. 1937 р. вдруге заарештований і засуджений на 10 років таборів. Втретє позбавлений волі 1949 р. і засуджений до заслан­ня на п'ять років. Реабілітований у 1957 р.

У 1978 р. трагічно загинув.