Український скульптор

Народилася 4 лютого 1926 р. в м. Борзна (нині Черні­гівської області). Закінчила Київський художній ін­ститут (1953). Працювала з бронзою, гранітом, мармуром, тоно­ваним гіпсом, майолікою, оргсклом.

Відомі скульптурні портрети І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Сковороди, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, П. Мирного, М. Заньковецької, Я. Степового, В. Косенка, К. Білокур та ін., а також пам'ятники С. Гулаку-Артемовському в Городищі, М. Леонтовичу в Тульчині, І. Нечую-Левицькому в Стеблеві.

Г. Кальченко створила галерею портретів своїх сучасників — видатних діячів культури Т. Буркацької, В. Василевської, А. Ма­лишка, Л. Ревуцького, Г. Майбороди, О. Гончара, В. Козаченка, П. Воронька, І. Кавалерідзе, О. Ільченка, Т. Яблонської, М. Примаченко.

У пам'ятнику В. Порику у Франції, виконаному у співавтор­стві із скульптором В. Знобою, втілено образ уславленого парти­зана, героя французького Опору. Цей твір було удостоєно Все­союзної премії ім. М. Грекова.

Багато часу приділяла громадській роботі: брала активну участь у діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, очолювала найбільшу в Україні Київську організацію Спілки художників. Народний художник УРСР (з 1967).

Особливе місце у творчості скульптора посідає образ Лесі Українки, над яким вона працювала упродовж усього мистецько­го життя. У 1973 р. у Києві відкрито пам'ятник поетесі, який було удостоєно Державної премії ім. Т. Шевченка.

Уже прикута до ліжка тяжкою хворобою, думками була біля меморіального ансамблю «Пагорб слави» із величною скульп­турою Матері-героїні, який саме завершувався за її і скульптора Е. Кунцевича проектом (відкрито в Черкасах до 30-річчя Пере­моги).

Померла 11 березня 1975 р. в Києві.