Український і російський філолог-славіст, мовознавець, палеограф

Народився 13 березня 1853 р. в с. Великий Ліс Грод­ненської губернії в родині священика. У 1876 р. закін­чив слов'яно-російське відділення Варшавського університету. Значний вплив на формування світогляду В. Качановського справив професор В. Макушев, який обстоював принцип пара­лельного вивчення історичного, культурологічного та мовознав­чого матеріалу. Ще студентом написав працю «Сербские жития и летописи как источник истории южных славян в XIV и XV веках» (1875), за яку був відзначений золотою медаллю (опублікована в «Славянском сборнике», 1876). Після закінчення університету залишився працювати на кафедрі слов'янської філо­логії. їздив у відрядження до Санкт-Петербурзького універ­ситету, а після повернення до Варшави певний час працював бібліотекарем.

Упродовж двох років вивчав історію та культуру південних слов'ян в архівах, книгозбірнях і університетах Греції, Італії, Південної Франції, слов'янських країн. У книгосховищі м. Дубровник В. Качановському вдалося розшукати неопубліковані документи, які були покладені в основу його магістерської ди­сертації «Неизданный дубровницкий поет Антон-Марин Глегевич (Гледьєвич)» (1882). У своїй праці вчений особливо наголо­сив на значенні Глегевича для розвитку слов'янської драматургії. Важливим твором В. Качановського є «Хорватские летописи XV— XVI вв.» (1881). Після захисту дисертації певний час працював у Болгарії, де займався переважно складанням болгарського слов­ника. На підставі зібраних матеріалів В. Качановський написав кілька наукових досліджень, серед яких особливо цінними с "Новые данные для изучения литературной деятельности болского патриарха Евфимия» (1888). Праця присвячена літераній діяльності реформатора болгарського письма XIV ст.

Опубліковані В. Качановським «Памятники болгарского на­родного творчества» (вип. 1, 1882) тривалий час залишалися одним з основних джерел вивчення болгарських народних пі­сень. У 1886 р. його було обрано приват-доцентом Казанського університету. В 1887 р. в Казані опублікував працю «Об историческом изучении русского языка». З 1888 р. — екстраорди­нарний професор Ніжинського історико-філологічного інститу­ту. Очолював кафедру церковнослов'янської мови, історії росій­ської мови і слов'янських наріч. З того ж року видавав журнал «Вестник славянства». У 1888—1890 рр. журнал друкувався в Казані, з 1891 по 1896 р. — у Києві. В збірнику опубліковано цілу низку досліджень В. Качановського, зокрема рецензії, бібліо­графічні відомості про Україну та її культуру. Вивчав спадщину Ф. Буслаєва, І. Бодуена де Куртене, О. Соболевського та інших мовознавців. Загалом В. Качановському належить близько 200 нау­кових праць з різних аспектів вивчення мов, історії та культу­ри слов'янських народів. Остання велика праця вченого — «История Сербии с половини XIV до конца XV в.» (т. 1, 1899).

Праці Качановського справили помітний вплив на подальший розвиток слов'янознавства майже в усіх країнах Центральної та Східної Європи.

Помер 24 березня 1901 р. в Ніжині.

Кирилюк Євген Прохорович

Український літературознавець

Народився 18 березня 1902 р. у Варшаві в родині дрібного урядовця. У Вінниці закінчив гімназію і з 1921 р. працював у редакції газети «Вісті Подільського губревкому».

У 1926 р. закінчив Інститут народної освіти, відбув військову службу і почав працювати в газеті «Молодий більшовик». Після навчання в аспірантурі при Науково-дослідному інституті літератури ім. Т. Шевченка залишився працювати в ньому.

1936 р. молодого вченого обрали завідувачем кафедри укра­їнської літератури в Київському педагогічному інституті.

З 1939 р. працює в Інституті літератури ім. Т. Шевченка, спо­чатку науковим співробітником, потім завідувачем відділу шев­ченкознавства. Тут остаточно сформувалися творчі інтересі вченого, тут він захистив докторську дисертацію (1952), став професором (1953), згодом членом-кореспондентом Академії наук УРСР (1957).

У 1929 р. вийшли друком книжки Є. Кирилюка: «Пантелей­мон Куліш» та «Бібліографія праць П. Куліша», у 1939 р. — монографія «Панас Мирний». Однак плідну наукову роботу перервала війна. Він працював у фронтовій пресі, був поране­ний, потім знову повернувся на фронт.

Протягом 1946—1984 рр. знову працював в Інституті літертури, очолював відділ шевченкознавства. З ініціативи відділу під керівництвом Є. Кирилюка було проведено 18 наукових Шевченківських конференцій. Учений редагував збірники праць цих конференцій. Так було підготовлено грунт для створення двотомного «Шевченківського словника» (1976—1977) — справньої енциклопедії знань про життя і творчість великого україн­ського поета, художника і мислителя.

У 1964 р. був удостоєний Ленінської премії, у 1980 р. — Державної премії України ім. Т. Шевченка.

Діапазон наукових інтересів ученого широкий. Він вивчав джерела «Ізборників Святослава» 1173 і 1176 р., книг, де вперше в нашій історії було подано тлумачення літературознавчих термінів, написав передмову до десятитомного зібрання творів Володимира Сосюри. Як редактор і керівник текстологічної групи брав участь у підготовці академічного Повного зібрання творів Т. Шевченка у б томах (1963—1964), редактор творів І. франка у 50 томах.

Автор понад 800 наукових праць, серед них: «Живі традиції. Іван Котляревський та українська література» (1969); «Вук Караджич і українська культура» (1978). У науковому доробку Є. Кирилюка — книжки про І. Франка, П. Тичину, О. Кобилянську, М. Кропивницького, Лесю Українку, про український романтизм.

Помер 24 червня 1989 р. в Києві.

Кир'яков Михайло Михайлович

Український дослідник, агроном, історик

Народився 4 червня 1810 р. в с. Ковалівка в родині предводителя дворянства Херсонської губернії.

Початкову освіту здобув у домашніх умовах, потім навчався в Одесі. У 1826 р. вступив до Московського університету. За­хистив дисертацію і здобув учений ступінь кандидата мораль- но-політичних наук.

З метою глибокого вивчення історичних пам'яток відвідав Куликове Поле, Тарутино, Малий Ярославець, Троїце-Сергієву лавру та інші визначні місця. Налагодив дружні зв'язки з відо­мими західноєвропейськими вченими. У Франції його обрали членом наукового Паризько-Азіатського товариства.

У липні 1830 р. воював на барикадах Парижа, підтримував повстанців проти короля Карла X та свавілля дворянства. Після повернення до Росії за наказом царя Миколи І за М. Кир'яко- вим було встановлено поліцейський нагляд. Йому забороняло­ся влаштовуватися на державну службу і проживати у великих містах. Місцеперебуванням було визначено родовий маєток у с. Ковалівка на Миколаївщині.

Завдяки наполегливості, природній обдарованості і цілеспрямованості М. Кир'яков став відомим агрономом-новатором. Він перетворив Ковалівський сад на справжню зелену перлину пів дня України, де вирощував рослини з усього світу. Тут визрівали 60 сортів винограду. Крім того, запровадив лісонасадження і садівництво по всій степовій зоні Причорномор'я. Ефектив- ність його експериментів була відзначена в 1836 р. срібною медаллю Всеросійського товариства лісового господарства. Свої агрономічні секрети М. Кир'яков розкривав на сторінках періо­дичних видань та різних книжок.

Продовжуючи займатись історією, М. Кир'яков створив ба­гату наукову бібліотеку, виступив ініціатором створення Одесь­кого товариства любителів старожитностей, підготував статис­тичний опис та історичний огляд Херсонської губернії і «Земледельческий календарь Новороссийского края».

Коли стан здоров'я погіршився, царський уряд дозволив М. Кир'якову виїхати на лікування за кордон. Перебуваючи в Німеч­чині та Італії, він познайомився з Шафариком, Ганкою та ін­шими вченими.

Після повернення на Батьківщину продовжив активну нау­ково-дослідну роботу, став колезьким асесором, членом багатьох наукових товариств і установ: сільського господарства Південної Росії, Королівсько-Копенгагенського північних антикваріїв та ін.

Помер 7 квітня 1839 р. в родовому маєтку с. Ковалівка.