Поет, прозаїк, історик, педагог, видавець, громадський діяч

Народився 22 квітня 1823 р. в с. Підпечери Тисменицького повіту на Станіславщині (нині Івано-Фран­ківська область) у сім'ї священика.

Навчався у гімназіях Станіслава, Тернополя, Львова. Багато читав польських та німецьких авторів. У четвертому класі гімназії зробив перші спроби писати вірші німецькою мовою. Добре малював, грав на скрипці. 1840 р. В. Ільницький став студентом Львівського університету, однак через рік переїхав до Відня і протягом 1842—1846 рр. навчався в «Цісарському конвекті» (у Відні не було української духовної семінарії).

І хоча В. Ільницький здобув сан священика (певний час слу­жив у с. Воскресінці під Коломиєю), все ж присвятив своє жит­тя просвітницькій та літературно-науковій діяльності. З травня 1849 р. він викладав українську мову в Станіславській, а зго­дом — історію в Тернопільській та Львівській гімназіях, 1858 р. очолив Другу українську гімназію у Львові, 1861 р. став директо­ром гімназії в Тернополі, був членом шкільної ради, а 1868 р. — директором академічної гімназії у Львові.

Підчас буржуазно-демократичної революції в Австрії 1848 р. У Львові було скликано «Головну руську раду». В. Ільницький брав участь у львівському «Соборі руських учених», де виго­лосив доповідь на тему «Слов'янська філософія за Лібельтом».

Незаперечну цінність мають науково-публіцистичні записки В. Ільницького з національного життя галицьких русинів, зок­рема «Собор учених русинів 19—26 жовтня 1848», «Проект органу Матиці», «Рік 1848», «Зав'язане ради руської в Станиславові. Буча польська», «Виклад про слов'янську філософію», «З'їзд учених в Львові», «Способи, якими поляки галицькі намага­ються розслабити організм народний русинів» та ін.

Цінні відомості про суспільно-громадську діяльність В. Іль­ницького можна почерпнути з чернеток статей, есе, історич­них розвідок, полемічних виступів і відгуків, які друкувалися в таких виданнях, як «Батьківщина», «Діло», «Газета шкільна», «Зоря», «Ластівка».

Значно розширюють наше уявлення про діяльність В. Іль­ницького його численні листи до письменників, учених, політи­ків, церковних діячів, керівників державних установ, редакто­рів і видавців. Про неабиякий авторитет В. Ільницького серед просвітницьких діячів свідчить і той факт, що його було обрано до першого відділу «Просвіти» у Львові.

Не можна обминути ще однієї важливої грані діяльності В. Ільни-цького — педагогічної. В його архіві збереглися чорно­ві проекти заміни викладання в галицьких школах українською мовою замість німецької, різні плани та програми, листування з крайовою шкільною радою та культурними діячами Галичи­ни 70—80-х роках. Велику роботу проводив він як викладач мови, літератури, історії, передовий методист свого часу.

Вагомий внесок зробив В. Ільницький і в українську істо­ричну науку. Його першою історичною розвідкою була стаття «Олександр, князь Белзький», потім нариси-дослідження «Ста­родавній Звенигород», «Стародавня Теребовля», «Перші напа­ди татар на Русь», «Князь Лев», «Початок Русі», «Нестор — перший літописець руський» та ін. Йому належить серія публі­кацій «Життя знаменитих князів, гетьманів, героїв і інших му­жів руських». На історичному матеріалі він створив образи князів Володимира, Ярослава, Василька, Ярослава Осмомисла, Володимира Мономаха. Дві ґрунтовні праці присвячені осмис­ленню козаччини: «Історія України за часів Петра Великого. Павло Полуботок. Петро Калнишевський» (1886), «Уступи з історії України і козацтва. Україна перед роком 1646. Дві облоги Львова Хмельницьким (1648 і 1655)».

В. Ільницький був також талановитим літератором. Йому нале­жить значний доробок поетичної, прозової, драматургійної та літературно-критичної творчості, збірка записаних ним українських народних пісень. Як прозаїк він писав невеличкі оповідання, переважно автобіографічного характеру. Повість про події кінця X ст. «Рогніда-Горислава» та драма «Настася» з історії Галицької Русі другої половини XII ст. написані на історичній основі.

Помер 15 квітня 1895 р. у с. Підпечери.