Український письменник

Народився 15 січня 1880 р. на хуторі Лук'янівка (нині Миколаївської області) в сім'ї селянина наймита. У 1908 р. екстерном склав іспит на звання народного вчителя і працював у школах Одеського земства. Протягом 1914—1917 рр. перебував на фронтах першої світової війни. Певний час після війни вчителював, а в 1920 р. пішов до Червоної армії. По закі­нченні війни працював на різних посадах у виконкомах Мико- лаївщини.

З 1927 р. жив у Харкові, працював у «Книгоспілці», Держав­ному видавництві України (ДВУ), закінчив Інститут червоної професури. У 1933—1941 рр. редагував журнал «Червоний шлях». Член Спілки письменників України. У роки війни пере­бував в евакуації. Спочатку працював у Пермі на обласному радіо, а з 1943 р. — в Москві. Після визволення Києва від фа­шистських загарбників повернувся на рідну землю.

Перший твір П. Ходченка — повість «На хуторах» (1929), згодом виходять збірки нарисів і оповідань «У гущавині», «В бо­ротьбі за колгоспи» (обидві 1931), «Радгосп на вибалках» (1932), «Шляхами перемог» (1934), «Бригади» (1935). Деякі з цих творів мали автобіографічний характер, були написані як відгуки на різні політичні події — колективізацію, створення радгоспів. У романі «Сорочинська трагедія» (1940—1957) та книзі мемуарів «Випробування зрілості» (1958) відображено події 1905—1907 рр. та громадянської війни. У повісті «Степова хвиля» (1945) зма­лював боротьбу українського народу проти фашизму. В збірці оповідань «На визволеній землі» (1956), романі «Зростання» (1956) зображено повоєнну відбудову та зміцнення сільського господарства.

П. Ходченко автор кількох драматичних творів, що видані у збірці «П'єси» (1944).

Помер 11 січня 1967 р. у Києві.