Гетьман Украйнської держави, полководець і дипломат.

Народився бл. 1595 р. в Суботові (за іншими відо­мостями, в Чигирині, Переяславі чи на Львівщині). Оскільки ім'я Богдан (по-церковному Теодор) давали дітям, народженим у день св. Теодора Начертаного, то, можливо, день його народження припадає на 27 грудня.

Освіту здобув у єзуїтській колегії у Львові. Служив у кінній сотні свого батька — чигиринського сотника, який брав участь у польсько-турецькій війні 1620—1621 рр. У жовтні 1620 р. у битві під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив у полон, з якого його викупили в 1622 р. Вступивши до реєстрового війська, брав участь у козацьких походах на турок і татар, селянсько- козацьких повстаннях 1630, 1632, 1637—1638 років. Обіймав посаду писаря реєстрового війська (1637). Після поразки по­встання 1637 р. польська влада усунула його з посади писаря і призначила чигиринським сотником. У 1648 р. разом з Іваном Сірком і запорозькими козаками на запрошення французького уряду брав участь у військових діях проти іспанських Габсбургів.

У 1647 р. на таємній раді Б. Хмельницький висунув план повстання проти польського панування в Україні. Тоді ж його було заарештовано, проте відразу ж звільнено. Разом із сином Тимошем і загоном козаків він вирушив на Запорозьку Січ, щоб здійснити практичну підготовку до повстання.

18 квітня 1648 р. козацька рада обрала Б. Хмельницького гетьманом запорозьких козаків.

22 квітня цього самого року козацьке військо, очолюване Хмельницьким, розпочало військові дії проти шляхетської Польщі. Козаки здобули перемоги під Жовтими Водами, Корсу­нем, Пилявцями (1648), Зборовим (1649), Батогом (1652), Жванцем (1653). Битву під Берестечком (1651) через зраду кримського хана було програно.

Справжній знавець військової справи, носій передових ідей у військовому мистецтві, новатор в організації козацького війська, у державній діяльності, Б. Хмельницький став заснов­ником української козацької держави, першим організатором її адміністративного управління. Майстерно використовуючи суперечності між Туреччиною, Трансільванією, Московською державою, Польщею, Венецією, Швецією, Кримом, як визнач­ний політик налагоджував зовнішньополітичні відносини з ними.

У 1653 р. польський король знову направив в Україну вели­ку армію. Гетьман розумів, що війна, яка вже шість років ви­снажувала країну, не може тривати безмежно. Саме в цей час, 1 жовтня 1653 р., Земський собор у Москві вирішив прийняти Україну під протекторат Московії. 18 січня 1654 р. в Переясла­ві відбулася рада гетьмана зі старшиною й полковниками, а потім з народом, яка вирішила передати Україну під царську протекцію. Переяславська угода і Березневі статті містили цілу низку недомовок дипломатичного характеру, які згодом при­звели до московсько-українського конфлікту, а 1655 р. — фак­тично до ліквідації договору.

До кінця життя Б. Хмельницький боровся проти загарбницької політики Польщі в Україні. В останній рік життя його метою було об'єднання в Українській державі західноукраїнських зе­мель, нейтралізація Криму і унезалежнення від Москви. На думку гетьмана, коаліція зі Швецією, Бранденбургом, Молда­вією, Волощиною і Литвою мала відсунути збройний конфлікт із Москвою до закінчення війни з Польщею за нейтралітету Порти. Перша половина 1657 р. була кульмінацією у розвитку молодої Української держави. Проте вже влітку ситуація зміни­лася. До цього спричинилася хвороба гетьмана, який не міг особисто керувати зовнішньою політикою і воєнними діями. Корективи у перебіг подій внесло і трагічне закінчення походу на Польщу.

Помер 6 серпня 1657 р. в Чигирині і був похований у Іллінській церкві в Суботові. Однак у 1664 р. польський воєвода С. Чернецький спалив Суботів і викинув прах гетьмана з до­мовини.