Український військовий діяч, козацький гетьман, один з ватажків повстань 30-х років XVII ст.

Дати й місце його народження та смерті невідомі. Ймо­вірно, походив з козацької родини з Київщини. На початку 30-х років XVII ст. очолював козацькі загони, що бо­ролися проти Туреччини та Кримського ханства. Брав активну участь у повстанні П. Павлюка (гетьмана нереєстрових козаків П. Бута). Навесні 1637 р. був обраний полковником війська повста­лих козаків, а після поразки під Кумейками у грудні 1637 р. і взяття у полон П. Бута, захопивши польську артилерію, на чолі козацького загону прорвався на Запорожжя. В січні 1638 р. Д. Гуню обрали кошовим отаманом. Очолювані ним козаки розбили загін ротмістра Мелецького, що був посланий знищити Запорозьку Січ. Навесні того самого року Д. Гуня приєднався до повстання Я. Острянина, розіслав посольства з проханням про допомогу до кримського хана і на Дон. У другій половині березня його полк вирушив із Запорожжя, маючи за мету захопити переправи через Дніпро. Розгромивши окремі польські гарнізони, козаки взяли під контроль русло Дніпра від Кременчука до Трипілля. Після битви під Лубнами загони, очолювані Д. Гунею, приєдналися до основних сил козацького війська.

У травні 1638 р. після битви під Жовнином (тепер село Чер­каської області) частина повсталих під проводом Я. Острянина відступила на Слобідську Україну, що входила до складу Мос­ковської держави. Решта козаків (близько 20 тис.) на початку червня обрала Д. Гуню гетьманом. 10 червня 1638 р. загони Д. Гуні відійшли з-під Жовнина до гирла р. Сули. Тут було збу­довано добре укріплений табір, в якому оточені козаки, знема­гаючи від виснаження, нестачі харчів та фуражу, впродовж семи тижнів запекло відбивали штурми військ М. Потоцького та Я. Вишневецького. Пропозицію Д. Гуні про укладення пере­мир'я ватажки коронного війська відхилили. Наприкінці лип­ня до табору Д. Гуні пробилася частина загону повсталих під проводом Філоненка, однак це не змінило становища козаків. Розуміючи безперспективність подальшого опору, частина стар­шини вирішила розпочати переговори з поляками. Побоюю­чись зради, Д. Гуня на чолі невеликого загону в ніч на 28 липня 1638 р. прорвався з оточеного табору на Дон. Улітку 1640 р. він очолив похід запорозьких і донських козаків на Чорне море. Подальша його доля невідома.