Український літературознавець і мовознавець

Народився 9 березня 1889 р. у Львові в родині видатного українського письменника, вченого, діяча культури Івана Франка. Навчався в Українській академічній гімназії, після закінчення якої студ іював філологію на філософському факультеті Львівського університету. Ще студентом робив переклади творів грецьких і латинських письменників, писав вірші, які опублікував під спільним заголовком «Старе і нове вино». Для поглиблення знань іде на рік до Віденського університету. Після закінчення львівського університету вчителює у місцевій гімназії. Під час першої світової війни мобілізований Т. Франко захворює на тиф. Одужавши, їде у відрядження в підрозділ зв'язку на російсько- австрійський фронт. З частинами австрійців дійшов до Одеси й потрапив у полон. Працював учителем в Одесі. Згодом повернувся до Львова, де також учителював. Написав велику наукову розвідку про твір Івана Франка «Лис Микита».

Напередодні другої світової війни певний час перебував у радянській Україні, викладав у навчальних закладах. Після війни працював учителем у Станіславі, згодом переїхав до Львова, де був призначений професором Львівського університету. Багато зусиль доклав до створення літературно-меморіального музею Івана франка, який певний час очолював. Упродовж 1950—1963 рр. — науковий працівник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, де завідував бібліотекою ім. Івана Франка. 1953 р. захистив канди­датську дисертацію: «Іван Франко і Борислав».

Починаючи з 1913 р. окремими виданнями вийшло дев'ять книжок Т. Франка, серед яких особливу цінність становлять його спогади «Про батька» (1956). Т. Франко — автор оригінальних віршів і переспівів, переважно римських і грецьких поетів; на­писав «Нариси історії римської літератури» (1921), збірки гумо­ресок «Вздовж і впоперек» (1965). Як франкознавець брав участь у підготовці двадцятитомного видання творів І. Франка.

Помер 13 листопада 1971 р. в Києві.