Український письменник

Народився 17 січня 1901 р. в с. Кам'янка під Кате­ринославом у сім'ї робітника. Закінчив сільську шко­лу. З 1916 р. працював у залізничних майстернях, конторщиком на складі. 1919 р. став добровольцем Першого Ново-Московського повстанського полку, брав участь у революційних подіях.

Згодом переїхав до Полтави, був інструктором політпросвіти, секретарем і головою повітового виконкому. З 1922 р. працював у

культвідділі окружкому КП(б)У, потім у губкомі комсомолу. З 1924 по 1926 р. Г. Епік — головний редактор видавництва «Черво­ний шлях» та ДВУ в Харкові. З серпня 1933 р. — на творчій роботі.

Брав участь у діяльності культурно-просвітницьких това­риств, належав до Спілки селянських письменників «Плуг», а згодом примкнув до ВАПЛІТЕ.

Основні творчі здобутки письменника — кілька повістей і романів, які засвідчили його духовну еволюцію. Найпомітніші з них — повість «Восени», де виведено тип комуніста-переродженця, який безкарно владарює у житловому кооперативі, та роман «Без ґрунту». В ньому письменник таврував пристосу­ванців — «папероїдів», які виробили систему свого існування: цілковита покора дужчим і нещадне знущання зі слабших. У ро­мані «Перша весна» (1931) Г. Епік зумів правдиво показати фак­тичний опір селянства насильницькій колективізації. Проте 1932 р. видав прокомсомольський роман «Петро Ромен», у якому оспі­вав зростання радянської технічної інтелігенції.

5 грудня 1934 р. його було заарештовано нібито за належність до контрреволюційної націоналістичної організації, що плану­вала терористичні акти проти керівників Компартії й уряду. Морально надломлений, Г. Епік визнав свою належність до не­існуючої терористичної організації, до якої нібито належали також М. Куліш, В. Поліщук, В. Підмогильний, Є. Плужник.

Однак це не полегшило долі письменника. У жовтні 1937 р. його справу несподівано переглянула «трійка» УНКВС Ленін­градської області і винесла вирок — розстріл.

Був розстріляний 3 листопада 1937 р. Реабілітований у 1956 р.