Донцов Дмитро Іванович

Український політичний діяч, літературознавець

Народився 10 вересня 1883 р. у м. Мелітополі. У 1900— 1907 рр. навчався (з перервами) у Петербурзькому, а у 1909—1911 рр. — Віденському університетах. Входив до складу РУП і УСДРП, за що у 1905 та 1907 рр. був заарешто­ваний. У 1908 р. переїхав до Львова, де розпочав діяльність, спрямовану на відокремлення України від Росії. Під час першої світової війни був першим головою Спілки визволення Украї­ни, заснованої 1914 р. у Львові, очолював українську інфор­маційну службу в Берліні (1914—1916). У 1917 р. повернувся до Києва, де за часів Гетьманату був директором Українського телеграфного агентства, входив до складу Головної управи партії українських хліборобів-демократів. У 1919—1921 рр. працював в Українському прес-бюро в Берні при Українській диплома­тичній місії. У 1922 р. переїхав до Львова, де став співзасновником Української партії національної роботи і редактором її друкованого органу «Заграва» (1923—1924), а також інших українських видань — «Літературно-наукового вісника» (1922— 1932), «Вісника» (1933—1939), «Книгозбірні Вісника». З 1939 р. перебував в еміграції у Німеччині, Чехословаччині, Франції, США, де займався публіцистичною діяльністю. Працював редак­тором «Батави» в Бухаресті (1940—1941). З 1947 р. проживав у Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті (1948—1953).

Д. Донцов — одна з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української політичної думки XX ст. Його називають «батьком українського націоналізму», «українським фашистом», «ідеологом розбрату». Найважливіші його праці: «Модерне москвофільство», «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» (обидві 1913), «Історія розвитку української держав­ної ідеї» (1917), «Українська державна думка і Європа» (1919), «Підстави нашої політики» (1921), «Поетка українського рисорджименто (Леся Українка)» (1922), «Націоналізм» (1926), «Політика принципіяльна й опортуністична» (1928), «Наша доба і література» (1936), «Де шукати наші історичні традиції» (1938), «Дух нашої давнини» (1944), «Поетка вогняних меж» (1952), «Росія чи Європа» (1955), «Від містики до політики» (1957) та ін. Вплив російської літератури на українську белетристику оцінював здебільшого негативно («Криве дзеркало української літератури», 1929; «Естетика декадансу», 1930; «Крива україн­ської культури », 1932).

Погляди Д. Донцова еволюціонували від соціалізму до беззастережного його заперечення, від ортодоксального матеріа­лізму до крайнього ідеалізму. Обстоював ідею державної само­стійності України та її духовно-культурної орієнтації на Захід. Обґрунтував ідеологію «чинного націоналізму», розкритику­вавши з цих позицій період українського відродження другої половини XIX — початку XX ст. Стояв на засадах ідеалістич­ного волюнтаризму, приписуючи ірраціональній волі провідну роль у житті окремих людей та нації. Його етика випливала з волюн-таристичного та патнеїстичного монізму й виправдовувала всі вчинки, які зміцнювали силу нації. Ідеологія «чинного націоналізму» значною мірою стала підґрунтям діяльності ОУН. Комунізм оцінював як доктрину, що слугувала тільки націо­нальним інтересам Росії, задовольняючи її експансіонізм та ме­сіанські амбіції.

Помер у березні 1973 р. Похований у США.