«Його праця - подвиг. Навіть короткий пере­лік його заслуг завжди вражатиме...», - писав І. Мечников про видатного українського мікро­біолога, засновника вітчизняної епідеміології, академіка АН СРСР та АН УРСР Данила Кириловича Заболотного. І ці слова не є перебіль­шенням - талановитий учений присвятив своє життя врятуванню людства від епідемій таких смертельно небезпечних хвороб, як чума, холе­ра, дифтерія, висипний тиф та інших.

Д. Заболотний народився 16 грудня (за ста­рим стилем) 1866 року в селі Чоботарці Поділь­ської губернії у селянській родині. Батько був хліборобом, мати - дочкою сільського писаря. Данило закінчив гімназію і вступив у 1885 р. до Новоросійського (в м. Одесі) університету. На­вчався Данило добре, захопився науковими до­слідженнями з мікробіології і під керівництвом видатного професора І. Мечникова провів цікаві дослідження. Але у 1889 р. за участь у студент­ській сходці його було виключено з університету і заарештовано.

Після звільнення у 1890 р. Д. Заболотний працював асистентом на першій у Росії та дру­гій у світі Одеській бактеріологічній станції, за­снованій І. Мечниковим. Співробітники станції звернули увагу на обдарованого юнака. Саме тут Д.К. Заболотний розпочав дослідження в галузі медичної бактеріології. У 1891 р. за підтримки кількох професорів йому було дозволено скласти екстерном державні іспити в університеті і він отримав диплом 1-го ступеня. За наукову роботу «Мікроби снігу»

Д. Заболотному було присвоє­но ступінь магістра природничих наук. Того ж року Данило Кирилович вступив на третій курс медичного факультету Київського університету Св. Володимира і одружився з Людмилою Радецькою. У весільну подорож молоді відбули до рідної Чоботарки.

Повернувшись до Києва, Данило Кирилович з головою поринає у наукову роботу на кафедрі загальної патології під керівництвом професора В. Підвисоцького та продовжує роботу над по­шуком протихолерної сироватки, яку випробо­вує на собі. І пізніше майже всі протиінфекційні сироватки Данило Заболотний випробовував на собі. Після закінчення в 1894 році університету Д.К. Заболотний розпочав свою діяльність як епіде­міолог, працюючи лікарем у Подільській губернії, де вів боротьбу з епідеміями тифу, дифтерії й хо­лери. Він першим у Росії застосував широкомасш­табне лікування антидифтерійною сироваткою (щеплення дітям). У м. Кам'янці-Подільському він організував бактеріологічну лабораторію, в якій проводив дослідження збудників хвороб.

У 1895 р. Данило Кирилович повернувся до Києва, керував заразним відділенням та лабора­торією Київського окружного військового шпиталю. Його обрали на посаду асистента кафедри загальної патології медичного факультету Київ­ського університету. Разом з іншими вченими він ви­їжджає для боротьби з епі­деміями чуми в Індію, Східну Монголію, Китай. У 1898 р. Д.К. Заболотний створює у Петербур­зі першу в Росії самостійну кафедру медичної мікробіології, у наступному році — здійснює по­їздки до Персії, Аравії та Месопотамії, їде у від­рядження на спалах чуми у Шотландію, Пор­тугалію, Марокко, Саратовську губернію, на Чорноморське узбережжя Кавказу. А разом з цим продовжує інтенсивну наукову роботу. Загалом вчений опублікував понад 200 наукових праць. У 1908 р. Данило Кирилович захистив у Військо­во-медичній академії дисертацію на ступінь док­тора медицини. А потім знову була боротьба з чу­мою в Маньчжурії, Одесі, Астраханській губернії, Туркменії. У 1918 р. Д. Заболотний організовує епідеміологічний відділ Інституту експеримен­тальної медицини, створює вакцинно-сироваткову комісію при Петроградському міськздороввідділі. У 1919 р. професор Д. Заболотний переїхав до Оде­си, став ректором Одеського медичного інституту (1919-1923), в якому створив першу у світі кафе­дру епідеміології (1920).

Знаменним у житті Данила Кириловича був 1928 р. У травні його обрали Президентом Все­української академії наук (академіком ВУАН він став 1922 р., академіком АН СРСР - у 1926 р.). «Збираюсь на Україну. Надіюсь ще потрудити­ся для рідного краю і народу, - занотовує він у своєму щоденнику. Професор Д. Заболотний був чудово обізнаний з вітчизняною і світовою літера­турою, писав вірші, які в свою чергу високо ціну­вала Леся Українка. І його любили всі: за широке й благородне серце, за рідкісно чуттєву самовідда­ну душу. Він жив для інших. Овдовівши, учений знаходив утіху в тому, що допомагав сиротам, власним коштом навчав 13 дітей, яких усиновив.

Д.К. Заболотного не стало 15 грудня 1929 р. Поховано його на подвір'ї батьківської хати по­руч з дружиною, яка була йому надійним поміч­ником і другом. Будинок-садибу, де народився Д.К. Заболотний, перетворено на його меморі­альний музей.

Його ім'я присвоєно Інституту мікробіології та епідеміології НАН України. З 1968 р. На­ціональна академія наук України присуджує премії імені академіка Д.К. Заболотного за ви­датні досягнення в галузі мікробіології, вірусо­логії, епідеміології та зоології, якої автор може удостоїтися лише раз у житті.