Легендарна українська народна співачка і поетеса

Народилася між 1625 та 1629 рр. Нібито жила у Полтаві в середині XVII ст. Донька урядника козачого Полтав­ського охочекомонного (добровільного) полку, який у бою з польською шляхтою під Кумейками -потрапив у полон і був страчений у Варшаві 1638 р. Зростила Марусю мати. Докумен­тальних свідчень, записів народних перекладів про Марусю Чурай немає. Досить цілісний образ народної поетеси склався під впливом літератури XIX ст. До її образу зверталися О. Шкля- ревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Владимиров, Г. Бораковський, Л. Боровиковський та ін.

Маруся Чурай — автор багатьох пісень, відомих нині як народні: «Засвіт встали козаченьки», «Котилися вози з гори», «Віють вітри, віють буйні», «Сидить голуб на березі». В своїх пісенних баладах співачка відтворила події особистого життя — палку, але нерозділену любов до Гриця («Стелися, стелися, зе­лений гороше», «Чи ти, милий»). У найвідомішій пісні-баладі «Ой не ходи, Грицю» відображено останні події життя Марусі, яка отруїла зрадливого коханця. Цей сюжет став основою по­вістей «Маруся, малоросійська Сапфо» О. Шаховського (1839), «У неділю рано зілля копала...» О. Кобилянської (1909) та бага­тьох інших творів, зокрема сучасного роману у віршах «Мару­ся Чурай» Д. Костенко (1979, 1983). На початку XIX ст. цю пісню-баладу було перекладено німецькою, французькою та польською мовами. Її використав Ф. Ліст у своїй фортепіанній «Українській баладі», а мелодію пісні «Віють вітри, віють буйні» — у фортепіанній п'єсі «Думка», які були створені під час перебу­вання композитора в Україні.

У 1987 р. в Полтаві споруджено і названо на честь легендар­ної дівчини «Співоче поле Марусі Чурай».

За народними переказами була страчена у 1648 р.