Український мовознавець, літературознавець і педагог

Народився 15 листопада 1903 р. у с. Миколаївка Ново- московського району Дніпропетровської області в селянській родині. У 1935 р. закінчив Дніпропетровський університет. З 1935 по 1939 р. очолював кафедру української мови і був деканом філологічного факультету Ніжинського педагогічного інституту. Водночас писав оповідання й нариси, які публікував у журна­лах «Зоря» (Дніпропетровськ), «Червоний шлях», «Нова грома­да», «Життя й революція».

З 1939 р. викладав українську мову і літературу в Дніпро­петровському університеті.

Брав участь у Великій Вітчизняній війні. У 1945 р. повернувся у Дніпропетровський університет, де завідував кафедрою україн­ської літератури.

Досліджував граматичну природу словосполучень і фразео­логізмів, написав монографію «Прислівники в українській мові»

З вересня 1962 р. І. Чапля — доцент, згодом професор ка­федри української мови Ніжинського педагогічного інституту. У 1966 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Українська літературно-демократична і літературна критика», в 1968 р. йому було присвоєно звання професора.

Наукові праці І. Чаплі з літературознавства присвячені літера­турній критиці, творчості Т. Шевченка, українсько-російським літературним зв'язкам, літературному процесу 30—50-х років XX ст.

Найголовнішими літературознавчими доробками І. Чаплі є Його праці: «Публіцистика та літературна критика Лесі Україн­ки» (1958), «Становлення нової української літератури і осново­положна роль Т. Шевченка в цьому процесі» (1960), «Павло Грабовський — критик і публіцист» (1965), «Украинская революционно-демократическая литературная критика (последняя четверть XIX — начало XX века)» (1966).

Помер 21 січня 1972 р. в Ніжині.