Український громадсько-політичний діяч, письменник, історик

Народився ЗО січня 1868 р. у с. Баворові Тернопільської області у родині вчителя. Навчався на філософському факультеті Львівського університету, проте за участь у таємному гуртку та виступ на студентських зборах (проти закону про заборону соціалістичних і демократичних організацій) був відрахований. Після цього вчився у Швейцарії на медичному факультеті Віденського університету.

У 1886 р. В. Будзиновський почав редагувати часопис «Пра­ця», а 1888 р. започаткував молодіжний журнал «Товариш». Саме тут було надруковано його першу статтю «Сільське робіт­ниче питання» (рецензія на німецьку книжку).

Прихильник ідеї національної державності, В. Будзиновський виступав за розподіл Галичини на українську й польську. 1890 р. у Відні разом з І. Франком та М. Павликом став одним із заснов­ників Української радикальної партії (УРП) та редактором її дру­кованого органу «Громадський голос», який продовжував редагу­вати після повернення у 1895 р. до Львова. У 1891 р. вийшла пер­ша книга В. Будзиновського «Культурна нужда австрійської Русі».

1896 р. переїздить до Чернівців, де видає газету «Праця», за­початковує видання серії творів українських письменників під назвою «Універсальна бібліотека». 1897 р. виходять перший на­рис В. Будзиновського «Стрімголов», повість «Як чоловік зійшов за пана» та збірка оповідань. Повернувшись 1898 р. до Львова, редагував газети «Діло», «Громадський голос», став директо­ром видавничої спілки.

У 1899 р. В. Будзиновський вийшов зі складу УРП і став одним з організаторів Української національно-демократичної партії, найпопулярнішої на той час у Галичині. 1901 р. він редагує газе­ту «Свобода», на сторінках якої закликає до страйку, а 1902 р. організовує масовий страйк селян. У 1906—1907 рр. видає другу збірку оповідань та розпочинає випуск двотижневика «Світ».

Під час першої світової війни, будучи депутатом австрійсько­го парламенту, організував Спілку визволення України. Після 1920 р., коли Західна Україна відійшла до Польщі, брав актив­ну участь у діяльності Української трудової партії, редагував газету «Рада». У 1927—1930 рр. створив і очолив Українську партію праці і відновив випуск газети «Праця».

В. Будзиновський — автор монографій «Аграрні відносини в Галичині» (1894), «Хлопська посілість» (1901), «Наші гетьма­ни» (1907), двотомної «Історії України» (1924) та низки істо­ричних повістей і оповідань: «Осавул Підкова», «Під одну бу­лаву», «Кров за кров» (1922), «Пластун» (1926), «Пригоди запо­різьких скитальців» (1927).

Помер 14 лютого 1935 р. у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.