Гетьман Лівобережної України 1663—1668 рр.

Рік народження невідомий. Уперше його ім'я згадується в 1650 р. в реєстрі козаків Чигиринської сотні. Замолоду був старшим слугою (ад'ютантом) у Богдана Хмельницького, а після смерті гетьмана залишився біля його сина Юрія і жив при ньому, доки той навчався в Київській академії. Вирушивши до Запорозької Січі для привернення козаків на бік Ю. Хмельниць­кого, залишився там. Згодом став кошовим отаманом.

Гетьманом був обраний у 1663 р. на Чорній раді під Ніжи­ном як ставленик Запорозької Січі. Різні старшинські групи висували своїх кандидатів: ніжинського полковника В. Золотаренка і наказного гетьмана Я. Сомка, проте народні маси до­моглися обрання І. Брюховецького, який обіцяв зменшити по­бори, обмежити феодальне гноблення. Запорожці на руках винесли його з шатра і вручили гетьманські клейноди.

Упродовж кількох днів у Ніжині та його околицях чернь грабувала й убивала заможних людей. І. Брюховецький поски­дав із посад усю попередню старшину й поставив нову зі своїх прихильників та запорожців. Сомка й Золотаренка він звину­ватив у зв'язках з польською шляхтою, їх було страчено, а їхніх прихильників у кайданах відправлено до Москви.

Перші три роки свого гетьманування І. Брюховецький вою­вав із Ю. Хмельницьким, а потім із П. Тетерею та поляками.

Витіснивши останні польські й Тетерині війська з Лівобереж­ної України й жорстоко помстившись тим, хто визнав владу польського короля, І. Брюховецький розгорнув військові опе­рації на Правобережжі. Головних військових успіхів доміг­ся 1665 р., коли козаки разом з російськими військами взяли Корсунь, а потім розбили польське військо неподалік від Білої Церкви.

Тим часом нова старшина захоплювала землі, посилювала гноблення селян, рядових козаків і міської бідноти. Війна з Польщею і загострення класової боротьби змусили Брюховецького шукати підтримки царського уряду. У вересні 1665 р. він з численною делегацією виїхав до Москви. Одружившись із дочкою князя Дмитра Долгорукова, дістав титул боярина й Шептаківську волость на півночі Чернігівщини у довічне володіння. У тому самому році І. Брюховецький підписав так звані Мос­ковські статті, що зміцнювали позиції царизму на Лівобережній Україні.

У 1666—1668 рр. у Переяславському, Миргородському та Ніжинському полках проти гетьмана спалахнули народні по­встання. Брюховецький кинув проти повстанців численні сили козаків, які за підтримки царського війська та загонів калмиків завдали їм поразки.

Зважаючи на загальне невдоволення серед народу з приво­ду запровадження в Україні московського управління й запобі­гаючи можливому вибуху нового повстання, гетьман вирішив сам очолити антимосковський рух. У 1668 р. він зібрав у Гадячі таємну раду, на якій було ухвалено віддатися під протекцію турецького султана. У свою чергу, з метою завоювання прихиль­ності народу, козацька старшина теж підтримала антимосковське повстання, що незабаром почалося. Для його придушення московський уряд направив військо під проводом князя Ромодановського.

На початку травня 1668 р. І. Брюховецький з найманим військом і запорожцями вийшов із Гадяча й зупинився побли­зу с. Диканька. Туди ж підійшов і гетьман Правобережної Украї­ни П. Дорошенко. Між гетьманами виник конфлікт, у резуль­таті якого 27 червня 1668 р. І. Брюховецького було вбито розлю­ченою юрбою.