Український живописець

Народився 30 жовтня 1882 р. у с. Романівка на Тер­нопільщині у селянській родині. Художню освіту здо­був у Віденській (1899), Краківській та Мюнхенській академіях мистецтв (1906—1907). Брав участь у художньому житті Парижа (1908—1911). Маючи добру академічну підготовку й засвоївши досвід майстрів європейського модерну, художник у пошуках власного шляху захопився пластичними можливостями та живописними принципами візантійського і давньоруського мистецтва, прагнучи віднайти в них витоки нового монументального мистецтва перших десятиліть XX ст. у творчості визначних май­стрів Європи. Навколо нього гуртуються учні та послідовники (М. Касперович, С. Налипінська, 3. Сегно, О. Шрамм та ін.). Ця група увійшла в історію під назвою «бойчуківці». Вперше вони експонували свої роботи 1910 р. на виставці «Салону незалеж­них». Новий напрям привернув увагу критиків і митців.

Успіх у «Салоні незалежних» засвідчив появу в українсько­му мистецтві нового яскравого явища. Певний час М. Бойчук перебував в Італії, де глибоко вивчав творчість Джотто та його сучасників, опановував у майстернях реставраторів складну напівзабуту техніку фрескового живопису.

З поверненням до Львова працював реставратором і співро­бітником Національного музею, де стараннями А. Шептицького та І. Свєнціцького формувалася колекція українського старо­давнього та сучасного мистецтва. Разом зі своїм учнем М. Касперовичем майстер здійснив розпис у капелі художньої школи (на жаль, він не зберігся, як і більшість наступних монументальних робіт митця). У Львові М. Бойчук створив кілька малюнків і живописних творів-ескізів, дбайливо збережених Н. Музикою і переданих нею музеям Львова і Києва. Ці твори дають нам мож­ливість скласти уявлення про рівень майстерності художника.

Атмосфера художнього життя у Львові не задовольняла мит­ця, тому він охоче відгукнувся на пропозицію виконати рестав­раційні роботи в церкві XVIII ст. в с. Лемеші на Чернігівщині. Водночас М. Бойчуку випала нагода ознайомитися з пам'ятни­ками давньоруського мистецтва в Києві, Новгороді, Москві.

Події першої світової війни позначилися на долі художника: як підданого Австро-Угорської імперії його було вислано до Уральська, згодом — до Арзамаса. Лише після Лютневої рево­люції 1917 р. М. Бойчук зміг повернутися до Києва, де став одним із засновників Української академії мистецтв, очолив монументальну майстерню. З 1924 р. — професор Київського художнього інституту. Це був період плідної, інтенсивної праці. Художник виховав нове покоління «бойчуківців»

(Т. Бойчук, К. Гвоздик, А Іванова, С. Колос, О. Мизін, О. Павленко, М. Лу­жицький, І. Падалка, В. Сідляр). Разом із групою учнів виконав кілька великих розписів: Луцькі казарми в Києві (1919), сана­торій ім. ВУЦВК в Одесі (1928, збереглися фрагменти), театр у Харкові (1933—1935); а також низку графічних робіт — ілюстра­ції, плакати тощо.

М. Бойчук плідно працював з А. Курбасом, виконав художнє оформлення для кількох вистав його театру.

Не обминули майстра і його учнів сталінські репресії 30-х років 1937 р. М. Бойчука було заарештовано за звинуваченням у «бур­жуазному націоналізмі».

Датою загибелі художника вважають 13 липня 1939 р. Місце поховання невідоме.