Український патофізіолог, державний діяч

Народився 24 травня 1881 р. в Києві. У 1906 р. закінчив медичний факультет Новоросійського (Одеського) уні­верситету.

Після навчання залишився працювати в університеті. У1906— 1911 рр. — асистент, приват-доцент кафедри загальної патоло­гії. З 1911 р. — професор Саратовського університету. 31917 р~~ член комісії з боротьби з висипним тифом.

У 1925—1931 рр. О. Богомолець очолював кафедру патологіч­ної фізіології Другого Московського університету. Згодом по­вернувся до Києва, де заснував Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. У1953 р« ці установи було об'єднано в Інститут фізіології АН УРСР ім. О. Бо­гомольця.

Написав і опублікував багато наукових праць з проблем фізіології та патології системи сполучної тканини, ендокрино­логії, імунітету та алергії, порушення обміну речовин, раку, патології кровообігу, патогенезу, шоку, старіння організму, ра­діобіології тощо.

Велику увагу приділяв боротьбі за довголіття. Вважав, що соціальні й економічні умови в боротьбі за продовження життя людини відіграють важливе значення.

Першим із вітчизняних учених розпочав перебудову пато­логічної фізіології на сучасних засадах. Створив у Києві школу патофізіологів. З 1929 р. — академік, з 1930 р. — президент АН УРСР, з 1944 р. — академік АМН СРСР, з 1932 р. — академік, з 1942 — віце-президент АН СРСР, заслужений діяч науки.

1941 р. був удостоєний Державної премії СРСР.

Помер 19 липня 1946 р.