Український мовознавець, педагог

Народився 29 серпня 1906 р. в с. Успенське (нині с. Успенка Кіровоградської області) у селянській родині. 1932 р. закінчив літературно-лінгвістичний факультет Харків­ського університету. До 1941 р. працював викладачем у вищих навчальних закладах України. За участь у другій світовій війні нагороджений бойовими орденами і медалями. З 1946 р. — співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. Водночас викладав у Київському університеті. З 1956 р. — професор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1957 по 1962 р. 6- міністр освіти, з 1961 по 1981 р. — директор Інсти­туту мовознавства, у 1962—1978 рр. — віце-президент АН УРСР, у 1964—1981 рр. — голова Українського комітету славістів. Академік АН УРСР з 1957 р., академік АН СРСР з 1972 р., заслу­жений діяч науки з 1966 р.

Автор понад 400 наукових праць. Захистив кандидатську (1947) і докторську (1952) дисертації. Головну увагу зосередив на проблемах історії української мови і лінгвостилістики, за­гальних мовознавчих питаннях, методології та історії мово­знавства. Найважливіші наукові праці вийшли у повоєнні роки. Історії української літературної мови присвячено праці «Пи­тання розвитку мови української радянської художньої про­зи» (1955), «Українська літературна мова другої половини XVI, XVII і XVIIIст.» (1957), «Т.Г.Шевченко в історії української літературної мови» (1964). Низку праць присвятив досліджен­ню спадщини Києво-Могилянської академії («Києво-Могилян- ська академія і розвиток східнослов'янських літературних мов XVII—XVIII ст.» (1973), «Києво-Могилянська академія в історії східнослов'янських літературних мов» (1979). І. Білодід — співав­тор і редактор «Курсу історії української літературної мови» (т. 1-—2, 1958—1961), «Сучасної української літературної мови» (т-1—5, 1969—1973), відповідальний редактор «Словника укра­їнської мови» (т. 1—11, 1979—1980, Державна премія СРСР, 1983).

Усвідомлюючи, що поглиблене вивчення історії української літературної мови має спиратися на нові досягнення лінгвости­лістики, створив низку наукових праць, де проаналізував мову творів класиків української літератури Т. Шевченка, М. Коцю­бинського, Лесі Українки, І. Франка, П. Тичини, О. Гончара, О. Довженка, М. Стельмаха, А. Малишка, Ю. Яновського та ін. Кілька статей присвячено вивченню спадщини відомого україн­ського філолога П. Житецького.

І. Білодід — автор кількох розвідок з педагогічних проблем. Активно працював над створенням «Русско-украинского словаря» (т. 1—3, 1968), за що був удостоєний Державної премії України ім. Т. Шевченка (1971).

Фундаментальні праці І. Білодіда стали важливою віхою у вивченні української літературної мови. Значною мірою саме на них спиралися вчені в подальших дослідженнях в цій галузі. Помер 21 вересня 1981 р. в Києві.