Український педагог, письменник, лексикограф, перекладач, гравер, друкар

Народився між 50—70 рр. XVI ст. у с. Самбір Львів­ської області.

Документальних відомостей про його народження та освіту немає, але, можливо, навчався в одній із братських шкіл. Доб­ре знав не тільки рідну українську мову, а й церковнослов'ян­ську, старогрецьку, латинську та польську.

Працював у друкарні Балабанів у Стрятині (1597—1605) та Крилосі (1606—1608), де наглядав за друкуванням та перекла­данням книг. Після смерті Гедеона Балабана (1607) працю­вав у його брата Олександра, аз 1613 р. — в братській дрУ" карні і школі у Львові. У Львові (до 1613) прийняв чернечии постриг.

В «Євангелії учительнім» (1606) Беринда вперше в українсь­кому друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації. У 1616 р. у Львові було надруковано книгу різдвяних декларацій, куди ввійшли вірші Памви Беринди. У розвитку жанрів української літератури ці вірші були перехідним етапом від поезії до дра­ми. Восени того самого року був запрошений Києво-Печерсь- ким архімандритом Е. Плетенецьким для участі в підготовці книги «Анфолігон» (1619) до Києва, куди переїхав із сином Лукашем та братом Стефаном. У 1620 р. здобув звання «протосингела» («головного друкаря»).

Сучасники високо цінували його талант друкаря і перекла­дача. Так, відомий український учений і письменник Захарія Копистенський у передмові до однієї з книг (1624) писав про Беринду, що той у письменстві «разумноискусньїй» і відомий як «искусный» знавець текстів книг. Він брав участь у видан­ні таких капітальних лаврських праць, як «Новоканон» (1620), «Тріодь постная» (1627) та ін.

Найважливіша праця Беринди — перший друкований укра­їнський словник «Лексіконь славеноросскій и имень тлькованіє», надрукований у Києві (1627). «Лексіконь» містить близь­ко 7000 слів та імен тогочасної книжно-церковної «словенської» мови з перекладом і поясненням тодішньою українською мо­вою.

У словнику використано ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, глоси Ф. Скорини, давньоруські й зарубіжні словники та лексикографічну працю Л. Зизанія «Лексис с тол- кованієм словенських слов ...». «Лексіконь» упродовж XVII— XVIII ст. використовувався у школах як посібник для вивчення церковнослов'янської мови. Він став джерелом для досліджен­ня історії української мови С. Полоцького, І. Галятовського, І. Срезневського та зразком для складання румунських слов­ників (XVII ст.), славено-греко-латинського словника Полікар- пова (1704) та «Супрасльського старослов'янського лексико­на» (1722).

Як гравер П. Беринда створив низку дереворитів, опубліко­ваних у книгах, що виходили друком у Клиросі, Стрятині, Львові та Києві.

Помер 23 липня 1632 р. у Києво-Печерській лаврі. Похова­ний в Успенському соборі.