Український композитор, піаніст, музикознавець, педагог

Народився 20 лютого 1888 р. у Тернополі в сім'ї громад­ського діяча, члена австрійського парламенту О. Барвінського. Музиці вчився у Львівській музичній школі К. Микулі у М. Яшек-Солтисової, В. Квасницького, П. Бернацької (1895— 1905) та Львівській консерваторії у В. Курца (1905—1906). За­гальну освіту здобув у Львівському університеті (юридичний фа­культет), Карловому університеті в Празі (філософський факуль­тет). У Празі закінчив консерваторію по класу фортепіано у І. Гольфельда (1911), по композиції — у В. Новака (1914). В 1913 р. організував в Празі концерт української народної пісні, дав перший авторський концерт. У 1915—1939 рр. — викладач і директор Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, в 1939— 1941 і 1944—1948 рр. — директор і професор по класах фортепіано та композиції Львівської консерваторії, голова Львівського організаторського комітету Спілки композиторів України.

У 20-х роках багато концертував у Західній Україні разом з Г. Крушельницьким, М. Менцинським, О. Любич-Парахоняк, Р. Любецьким; давав власні концерти у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.

У 1941—1944 рр. очолював Державну музичну школу у Льво­ві. Репресований 1948 р. на 10 років таборів. Вийшовши звідти зламаним фізично і духовно, знову викладав у Львові.

Один із активних провідників музичного життя в Україні, член редколегії журналу «Українська музика». Написав перші камер­но-інструментальні твори у Західній Україні. Найголовнішою у композиторській творчості вважав народну основу української пісенності, музичного фольклору, багатоголосся, створивши на цьому мистецькому ґрунті своєрідний поліфонічний стиль.

Автор кантат «Заповіт» (на слова Т. Шевченка, 1917), «Наша пісня, наша туга» (на слова С. Черкасенка, 1933), «Пісня про Вітчиз­ну» (на слова М. Рильського, 1940); симфонічних творів — «Україн­ська рапсодія» (1911) і «Ноктюрн» (1933), увертюри-поеми (1930), п'єси «Наше сонечко», романсу «Вечори в хаті» (1910), фортепіан­них секстету (1915), квінтету (1953—1963), двох струнних квар­тетів (1916, 1933), «Української сюїти», «Варіацій» (1910), двох фор­тепіанних тріо (1910—1911); інструментальних творів (для форте­піано, скрипки, віолончелі), солоспівів, обробок народних пісень.

Доктор мистецтвознавства з 1940 р., почесний доктор Україн­ського університету в Празі з 1938 р.

Автор низки статей з історії української музики, про ком­позиторів С. Людкевича, М. Лисенка, В. Косенка та ін.

Помер 9 червня 1963 р. у Львові.