Український і польський вчений-психолог

Н ародився 4 лютого 1885 р. в с. Великі Бірки Терно­пільської області в родині вчителів. У 1907 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. З 1908 по 1927 р. викладав у гімназіях Перемишля, Тернополя, Львова дисципліни філософсько-гуманітарного напряму. В 1913 р. захистив докторську дисертацію. Пізніше читав курс логіки у Львівському таємному університеті.

Його наукові інтереси були пов'язані з вивченням психо­логії творчості Т. Шевченка та Ю. Федьковича. У відомій праці «З психології творчості Шевченка» (1916) вчений зробив спро­бу психоаналітичного дослідження стимулів творчості україн­ського поета. С. Балей вважав, що у творчості Шевченка слід насамперед розглядати тему жінки, зокрема матері, яка є ключем до розуміння не лише художньо-образної своєрідності творів поета, а й їх соціальної спрямованості.

На думку вченого, «криза психіки» поета сталася через «ран­ню втрату матері». Творча активність поета — це передусім пристрасне бажання подолати «кризу психіки», відшукати ду­шевну рівновагу й звільнитися від «комплексу сирітства». Автор наполягає на збігу «особистих, приватних почуттів» поета й образів його творів. Мотиви комплексу Едіпа вчений поширює й на аналіз творчості Ю. Федьковича, вважаючи, що творчий процес письменника стимулюється боротьбою суперечних по­чуттів: любов'ю до матері й ненавистю до батька.

У 1922 р. вийшов у світ «Нарис психології» — перший укра­їнський підручник з психології на території Галичини.

З 1927 р., після заборони психології як науки у Радянському Союзі й відлуння цього процесу в Західній Україні, С. Балей пе­реїздить до Польщі, де працює професором психології у Вар­шавському університеті, розгорнувши активну наукову діяльність.

Свої дослідження з питань дитячої і педагогічної психології він підсумував у працях «Психологія юнацького віку» (1931), «Нариси педагогічної психології» (1938).

Під час фашистської окупації вів викладацьку та наукову діяль­ність у підпільному університеті Варшави. В повоєнні роки брав активну участь у перебудові науки психології у Польщі на засадах матеріалістичної філософії та павловського вчення («Наука Павлова і психологія», 1952; «Вступ до соціальної психології», 1959).

Помер 13 вересня 1952 р. у Варшаві.