Антоненко-давидович Борис Дмитрович

(справжнє прізвище — Давидов)

Український письменник

Народився 5 серпня 1899 р. в передмісті Ромен — Засуллі (нині Сумської області) в родині залізничника. Навчався спочатку в Харківському, потім Київському універ-­ситетах. Через матеріальну скруту вищої освіти не зміг здобути. У 1920—1921 рр. — завідувач Охтирського відділу народної освіти. Певний час був членом УКП.

У 1923 р. в київському журналі «Нова громада» було опублі­ковано перше оповідання Б. Антоненка-Давидовича «Останні Два». Своє літературне «хрещення» письменник отримав у літературній організації «Ланка» (згодом — «Марс»), яка об'єдну­вала невеличку, але творчо сильну групу молодих «попутників» (Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Тенета, Т. Осьмачка, Д. Фальківський та ін.). В 1928— 1929 рр. в журналі «Життя й революція» регулярно друкували­ся оповідання і художні нариси молодого письменника («На шляху до легкої слави», «Печатка», «2x2 = 4?», «Де когут спі­ває на три держави», «Земля горить» та ін.). Б. Антоненко-Давидович — автор оригінальних оповідань, повістей, роману, літературно-критичних нарисів та портретів. Найвідоміші його книжки — повість «Смерть» (1928), збірка літературних ре­портажів «Землею українською» (1930), роман «За ширмою» (1963), цикл «Сибірські новели» (1989) та мовознавча праця «Як ми говоримо» (1970). Повість «Смерть» та книга «Землею українською» зазнали нищівної критики — автора було звинува­чено в «зоологічному націоналізмі».

Письменник порушував проблему несполучності більшовиз­му з українською психікою і наводив низку гострих прикладів хазяйнування більшовиків в Україні у книжці репортажів «Зем­лею українською» (1929).

2 січня 1935 р. Б. Антоненка-Давидовича заарештували як учасника української контрреволюційної організації, що «мала за мету повалення радянської влади і боротьбу шляхом індиві­дуального терору з керівниками партії і радянської влади». На засіданні військового трибуналу Київського військового окру­гу 23 вересня 1935 р. Б. Анто-ненко-Давидович відкинув усі свідчення проти нього як брехливі, однак, незважаючи на це, його було засуджено до 10 років виправно-трудових таборів. 20 травня 1937 р. засуджено вдруге, на 10 років. 20 травня 1947 р. письменника було звільнено, проживав у Красноярському краї, згодом повернувся в Україну, на Вінниччину. 6 липня 1951 р. було знову заарештовано за антирадянську діяльність, а 21 листо­пада заслано до Красноярського краю. Лише в 1956 р. Б. Анто­ненка-Давидовича реабілітували, а наступного року він повер­нувся до Києва. Після виходу у світ роману «За ширмою» на нього знову посипалися звинувачення. У роки «застою» письмен­ник був ошельмований, творчість його замовчувалася.

Помер 8 травня 1984 р.