Абрам Сапір

Абрам Сапір

Капітан держбезпеки Сапір Абрам Володимирович очолював 2-ге відділення (відділення виконувало завдання зовнішньої розвідки) Контррозвідувального відділу Державного політичного управління Української СРР з липня 1930 року до травня 1931 року та з червня 1935 року по грудень 1936 — Іноземний відділ Управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ Української СРР.

Народився А. В. Сапір в листопаді 1900 року у м. Блудень Пружанського повіту Гродненської губернії (нині Польща) у родині працівника залізниці. У домашніх умовах пройшов програму навчання за 1 клас серед­нього навчального закладу. З жовтня 1915 року розпо­чав трудову діяльність різноробом на залізничній стан­ ції Блудень.

Подальша його доля пов'язана зі службою в органах державної безпеки. З березня 1919 року він працював слідчим прикордонної транспортної надзвичайної комісії станції Барановичі, а згодом, по 1920 рік, — слідчим Головної транспортної надзвичайної комісії Бердичівського напряму.

Після цього він проходив службу на різних посадах у підрозділах Надзвичайної комісії та Державного полі­тичного управління в місті Одеса. У 1920 році його при­ значено секретарем Воднотранспортної надзвичайної комісії «Одеса-порт», а у 1921 році — начальником аген­тури Особливого відділу Чорного і Азовського морів (м. Одеса). Того ж самого року А. В. Сапір стає уповно­ важеним Особливого відділу при Одеській губернській надзвичайній комісії, згодом — заступником началь­ника відділу надзвичайної комісії «Одеса-порт». У 1922 році він — помічник уповноваженого дільниці № 3 Особливого відділу, а з 1923 року по 1926 рік — помічник уповноваженого Контррозвідувального відді­лу ДПУ Української СРР.

З лютого 1926 року А. В. Сапір використовується на керівних посадах. Зокрема, по травень 1927 року обій­ має посаду начальника Контррозвідувального відділу Одеського окружного відділу ДПУ, а у подальшому, до грудня 1929 року, керує Контррозвідувальним відді­лом Київського окружного відділу ДПУ. У грудні 1929 року він очолив 1-ше відділення Контррозвідувального відділу ДПУ Української СРР. З липня 1930 року обій­ має посаду начальника 2-го відділення (зовнішня роз­відка) Контррозвідувального відділу ДПУ УСРР, на якій працював до травня 1931 року.

Згодом А. В. Сапіра призначено начальником Особ­ливого відділу Одеського оперативного сектора ДПУ. У подальшому, з листопада 1932 року, він обіймає поса­ду заступника начальника Одеського обласного відділу ДПУ, а у березні 1933 року — начальника Особливого відділу — заступника начальника Управління НКВС у Дніпропетровській області.

1935 року А. В. Сапіру присвоєно спеціальне звання капітана держбезпеки, а у червні того ж року він знову очолює Іноземний відділ Управління державної безпе­ки НКВС УСРР і керує ним до кінця 1936 року.

Наступна ділянка його роботи — Управління НКВС по Молдавській Автономній СРР, яке він очолює близько трьох місяців — з грудня 1936 року по лютий 1937 року. Згодом А. В. Сапіра повертають в Україну й призначають помічником начальника 3-го Контррозві­дувального відділу УДБ НКВС Української СРР.

За період служби А. В. Сапір нагороджений знаком «Почесний працівник ВНК-ДПУ» (1939 рік), іменною зброєю та двічі — годинниками.

У лютому 1938 року А. В. Сапіра заарештовано за звинуваченням у антирадянській, троцькістській те­рористичній змові, активній підривній діяльності в органах НКВС, а також у співробітництві з німецькою розвідкою. У квітні того ж року його звільнено з орга­нів державної безпеки. У вересні 1939 року Військовий Трибунал Військ НКВС Київського округу його ви­правдав.

Пізніше, за поновленою кримінальною справою А. В. Сапіра заарештовано у 1941 році, у 1943 році засуджено на 5 років позбавлення волі, а в 1945 році звільнено з Актюбінського табору.

У 1955 році Кримським обласним судом А. В. Сапір знову засуджений на 15 років позбавлення волі за стат­ тею «Розкрадання державного і громадського майна». У 1957 році він помер в одному з таборів у Казахстані (Павлодарська область).

Джерело."Керівники Української зовнішньої розвідки" В.Хоменко,О.Скрипник,І.Шиденко,І.Білоконь,В.Романюк