Народний музикант-лірник

Час народження та смерті точно не встановлено, не­відомими залишилися деякі інші свідчення його життя. За деякими відомостями, народився років за двадцять до розкріпачення селян, можливо на початку 40-х років XIX ст. в с. Боковій тоді Ананьївського повіту Херсонської області.

Постать В. Мороза цікава уособленням типових рис народ­них співців-музикантів — насамперед, бандуристів та лірників, творчо-громадська діяльність яких проходила не тільки в цен­тральних та північних губерніях України, як вважають за тра­дицією, а й у південноукраїнському краї. Свого часу він, восьми­річний хлопчик, який осліп внаслідок хвороби на віспу, пройшов відому в першій половині XIX ст. в Причорноморському краї школу лірників, якою керував народний музикант М. Колісниченко. Вона існувала в с. Коси в той час Ананьївського повіту (нині — Косовського району Одеської області).

Разом з іншими учнями вчив народні пісні, думи, псалми, ходив по селах та містечках, заробляючи «на харч», пропагую­чи кращі зразки народної музичної творчості. Навчання три­вало майже шість років.

Оселившись у містечку Гоцулово того самого Ананьївського повіту, В. Мороз продовжував займатися лірництвом. У його репертуарі були численні побутові танці, як традиційні — ко­зачки, гопаки, метелиці, так і нові на той час — «вальці», польки, краков'яки та ін. Проте головним у репертуарі лірника зали­шалися народні українські пісні — побутові, обрядові, календарно-обрядові, а також пісні соціальної спрямованості, голов­ним чином про панщину, про що є свідчення українського пись­менника Є. Чикаленка, який мав із ним зустріч.

Виконував лірник пісні, в яких позначилися життєві стосун­ки українців з молдаванами, євреями та іншими народами, що проживали поруч у південноукраїнському краї.

Творчо-виконавська діяльність лірника Мороза тривала з кінця першої та в другій половині XIX ст., коли були відомі народні співці-музиканти, бандуристи: Андрій Шут з Чернігів­щини, Микола Ригоренко з Харківщини, Федір Грищенко-Холодний з Полтавщини, славнозвісний Остап Вересай з тієї самої губернії, а також лірники — Архип Никоненко з Орлиці Пол­тавської губернії, Дмитро Погорілий із Звенигородки Київської губернії та багато інших, які пропагували думи, історичні, обря­дові, жартівливі, сатиричні, гумористичні пісні та балади, які мали соціальну спрямованість.

Важливе місце в репертуарі лірника посідали твори мораліст- ського змісту, пісні про сирітську долю, а також численні тво­ри на побутові теми.

Можна припустити, що в часи В. Мороза були поширені ще окремі пісні про козацькі та гайдамацькі справи, які історично пов'язані з місцем проживання лірника, і що вони були знайо­мі музиканту. Проте умови життя другої половини XIX ст., переслідування бандуристів та лірників з боку влади не сприя­ли збереженню «соціально небезпечного» репертуару.

Відома в першій половині XIX ст. школа лірників М. Колісниченка проіснувала досить тривалий період, а Василь Мороз був одним з численних її провідників народного музичного мистецтва на півдні України. Тому навіть короткі відомості про нього дають певне уявлення про стан традиційного музичного життя в цьому краї, про особливості розвитку українського художнього побуту, зокрема й фольклорної музичної творчості.