Білецький Олександр Іванович

Український літературознавець

Народився 2 листопада 1884 р. в Казані у родині агро­нома. У 1907 р. закінчив історико-філологічний фа­культет Харківського університету. Перша велика наукова праця — «Легенда про Фауста у зв'язку з історією демонології» (1911—1912). Упродовж 1909—1912 рр. перебував у Петербурзі, де вивчав поезію Симона Полоцького, билинний епос, російську комедію XVII ст. З 1912 р. — приват-доцент Харківського уні­верситету.

Викладав у Київському університеті та інших вищих навчаль­них закладах. У 1918 р. захистив магістерську дисертацію («Епі­зод з історії російського романтизму. Російські письменниці 1830—1860-х рр.»). У 1923 р. опублікував працю «Старовинний театр в Росії» (1923), що містила широкі узагальнення й виснов­ки; 1924 — здійснив перший в українському літературознавстві синтетичний огляд літературного процесу в статті «Двадцять років нової української лірики». В статті «Проза взагалі і наша проза 1925 р.» (1925) ознайомив читачів із творчістю П. Панча, О. Копиленка, Ю. Яновського, І. Сенченка. З 1926 р. співро­бітничав з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. У 1937 р. став доктором філологічних наук. З 1944 р. був ди­ректором Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, очолював комітет українських славістів. Протягом 1946—1948 рр. — віце- президент АН УРСР. З 1957 р. — головний редактор журналу «Радянське літературознавство». Низка статей О. Білецького присвячена розгляду української літератури в контексті роз­витку літератури світової: «Шевченко і світова література» (1939), «Світове значення творчості Шевченка» (1951), «Світо­ве значення творчості І. Франка» (1956), «Українська літерату­ра серед інших літератур світу» (1958). Вченому належать праці з теорії художнього слова: «В майстерні художника слова» (1923), «До побудови теорії літературних стилів» (1931), «Про­блема синтезу в літературознавстві» (1940), «Поетика драми» (1950).

О. Білецький є автором двох великих літературно-критич­них нарисів — «Павло Тичина» (1957) і «Творчість Максима Рильського» (1960), а також низки розвідок, присвячених жит­тю й творчості українських (Т. Шевченка, І. Франка, І. Котля­ревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка та ін.) та російських (Ф. Достоєвського, М. Лєскова, О. Пушкіна, М. Лєр­монтова, М. Некрасова, О. Островського, Л. Толстого, А. Чехо- ва) письменників. Досліджував спадщину І. Вишенського, Г. Ско­вороди та окремі літературні пам'ятки, зокрема «Слово о пол­ку Ігоревім». Працював над створенням підручників, програм та укладанням хрестоматій для вищих і середніх навчальних закладів. Уже після його смерті вийшла цікава розвідка «До питання про періодизацію історії дожовтневої української літе­ратури» (1963). Академік АН УРСР з 1939 р., академік АН СРСР з 1958 р.

Праці О. Білецького з історії української літератури, його теоретичні розвідки, біографічні нариси стали вагомим внес­ком у розвиток українського літературознавства. Він одним із перших проаналізував українську літературну традицію на тлі світових літературних процесів, визначив її місце серед інших літератур світу.

Помер 2 серпня 1961 р. в Києві.