Житецький Павло Гнатович

Український мовознавець, педагог, громадський діяч

Народився 4 січня 1837 р. у м. Кременчук Полтавської області в родині священика. Навчався в Полтавсько­му духовному училищі (1847—1857), Полтавській духовній семінари (1851—1857), Київській духовній академії (1857—1860). У 1864 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського універси­тету. На початку 60-х років XIX ст. виступив як один із співзаснов- ників і активних діячів київської Старої громади. З 1865 р. викладі

російську мову і словесність у Кам'янець-Подільській губернській гімназії та київських гімназіях (1868—1880). Брав активну участь у розробці статуту Колегії Павла Галагана, де згодом викладав російську словесність (1874—1880, 1882—1893). У 1880 р. П. Житецького, який мав неабиякий вплив в українофільських колах, через звинувачення у політичній неблагонадійності було вислано з Києва. Впродовж 1880—1882 рр. викладав у середніх військових навчальних закладах Петербурга, в Академії генерального штабу. У званні приват-доцента прочитав курс з історії російської мови в Петербурзькому університеті (березень—квітень 1881). Після повернення працював учителем російської мови в Київському Володимирському кадетському корпусі (1882—1893). Протягом 1880—1890 рр. активно співробітничав з журналом «Киевская старина». У 1873 р. був обраний дійсним членом Південно- Західного відділу Російського географічного товариства, 1879 — Історичного товариства Нестора Літописця, 1903 — Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Член-засновник Українсько­го наукового товариства в Києві (1906). Удостоєний Уварівської премії Російської АН (1877, 1890) та премії Петра Великого (1902). Член-кореспондент Петербурзької Академії наук з 1898 р.

П. Житецький — один з основоположників наукового дослі­дження української мови. Ще студентом написав полемічну статтю «Русский патріотизм» (опублікована в журналі «Осно­ва», 1862, № 3), в якій дав відповідь на реакційну публікацію Ломанського в газеті «День», доводячи право на повноцінне існування української мови як мови літературної і наукової. Автор першої в українському мовознавстві ґрунтовної праці з історичної фонетики української мови («Очерк звуковой истории малорусского наречия», 1876). Як палеограф П. Житець­кий виявив себе у розвідці «Описание Пересопницкой руко­писи XVI в. с приложением текста Евангилия от Луки, выдержек из других евангелистов и четирех страниц снимков» (1876). Учений докладно проаналізував мову перекладу пам'ятки, па­леографічні особливості написання окремих літер, виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, першим увів Цю надзвичайно цінну пам'ятку в науковий обіг. Важливим внеском Житецького в розвиток вітчизняної філології стало дослідження «Очерк литературной истории малорусского наре­чия в XVII в.» (1889), де було розв'язано низку актуальних на той час мовознавчих проблем. У праці «Енеїда» Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII века» (1900) першим показав значення виданої літературної пам'ятки для становлення нової українські літератури і літературної мови. П. Житецький виявляв інтерес до історії мовознавства («Диалог Платона «Кратил», 1890; «Гумбольдт в истории языкознания», 1900). Дослідженню української усної народної творчості присвячено працю «Мысли о на­родних малорусских думах» (1893), в якій учений вперше дав аналіз поетичного стилю та мови українських народних дум, розглянув мову драматичних творів XVIII ст. Праця була високо оцінена І. Ягичем, М. Сумцовим, О. Пипіним. На замовлен­ня Російської АН написав статтю «К истории литературной русской речи в XVIII в.» (1903). Відома також праця «Про пе­реклади Євангелія малоруською мовою» (1905), в якій П. Жи­тецький проаналізував мову трьох основних українських пе­рекладів Святого Письма. Йому належать підручники: «Теорія твору з хресто-матією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва 1898). Протягом багатьох років збирав матеріа­ли для історичного словника української мови, брав активну участь у розробці українського правопису.

Мовознавчі дослідження та громадська діяльність ученого сприяли утвердженню української мови як мови літератури та науки. У низці його праць започатковано новий напрям укра­їнського мовознавства — історію української літературної мови. Окремі положення праць П. Житецького й понині не втратили свого значення.

Помер 18 березня 1911 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.