Поетеса, публіцист і політична діячка

Народилася 21 липня 1907 р. у Петербурзі в сім'ї про­фесора Івана Шовгенова. З дитинства виховувалася на високій російській культурі, проте згодом повністю при­святила себе українській ідеї. 1917 р. родина переїхала до Києва.

У Києві вступила до жіночої гімназії і вперше почала вивча­ти українську мову. Батько викладав у Київському політехніч­ному інституті й обіймав посаду міністра шляхів в уряді Україн­ської Народної Республіки, а старший брат Андрій пішов до Української армії.

У 1920 р. І. Шовгенов був змушений емігрувати. Олена з матір'ю і молодшим братом залишалися в Києві, а 1923 р. виїхали до Чехословаччини, де професор Шовгенов на той час очолю­вав Українську господарську академію. У Празі Олена вступи­ла на історико-філологічне відділення Українського педагогічно­го інституту ім. М. Драгоманова. Саме тут, у середовищі україн­ських студентів, вона захопилася українством.

Одружившись із кубанським козаком Михайлом Телігою, переїхала до Варшави, де вступила до Організації українських націоналістів (ОУН).

У 1929—1939 рр. вчителювала в українській школі у Варша­ві, брала активну участь у громадському житті. З 1932 р. друку­валася у «Віснику» у Львові.

У 1939—1941 рр. жила у Кракові, де очолила мистецьке то­вариство «Зарево», працювала в освітніх установах та в Куль­турній референтурі проводу українських націоналістів.

На польський період життя припадає розквіт поетичної твор­чості поетеси. Її духовним батьком і літературним критиком став Д. Донцов. Як прихильник націоналістичної ідеології О. Теліга проповідувала, що поет мусить жити так, як пише, і мусить сам іти туди, куди кличе інших. Саме так вона вчинила в окупо­ваному фашистами Києві.

Після нападу Німеччини на СРСР О.Теліга переїхала до Львова, а 22 жовтня 1941 р. з похідними групами ОУН — до Києва, де стала редактором літературного тижневика «Литав­ри», який виходив при щоденнику «Українське слово». Після заборони «Українського слова» відмовилася від співпраці з «Новим українським словом». Очолила новостворену Спілку письменників, виступала з доповідями, нещадно викривала полі­тику Гітлера щодо України. Її попередили, що фашисти мають намір заарештувати українських письменників — членів ОУН, запропонували перебути у небезпечному місці, проте мужня жінка відхилила ці пропозиції.

За життя О. Теліга не встигла видрукувати жодної своєї книжки, тому значна частина її поезії загубилася. Більшість вір­шів друкувалися у «Віснику», а після її смерті були видані окре­мими збірками «Душа на сторожі» (1946) та «Прапори духу» (1947). Найповніше зібрання творів поетеси «Полум'яні межі» побачило світ 1977 р. у Парижі.

Головна тема її поезії — подружні взаємини, поетична фор­ма — послання. Це лірика, в якій поетеса поєднує ніжність з безмежною любов'ю до життя, запереченням міщанського Духу.

У публіцистиці порушувала питання естетики літератури («До проблеми стилю»), ідейного спілкування, українського куль­турного процесу («Наростіж вікна»), ідеалу сучасної українсь­кої жінки («Якими нас прагнете»), засуджувала рабську поко­ру, опортунізм («Партачі життя»).

9 лютого 1942 р., прийшовши до Спілки письменників, вона сказала: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що спов­нила свій обов'язок до кінця, і скажіть про це іншим». Того ж дня її заарештувало гестапо і за кілька днів разом з іншими українськими націоналістами вона була розстріляна у Бабино­му Яру.

Ім'я поетеси-патріотки повернулося в Україну лише зі здо­буттям нею незалежності. 1992 р. у Рівному вперше в Україні було видано збірку творів О. Теліги «Найгостріше слово — Україна», а 1994 р. у Києві засновано видавництво її імені.