Український мистецтвознавець

Народилася 28 серпня 1913 р. у Львові. Дочка І. Свєнціцького. У 1938 р. закінчила Львівський університет, пов'язавши все своє подальше творче життя з Національним музеєм у Львові (після 1939 р. — Львівський музей українського мистецтва). Здійснила велику роботу з наукового описання, атрибуції та характеристики експонатів музею, особливо га­лицьких ікон XVI—XVIII ст., не залишаючи поза увагою найдрібніші питання, зокрема щодо походження, історії надхо­дження до музею, стану та реставрації пам'ятки. Її описання стали взірцями для музейних працівників і музеєзнавців. До­слідниця розробила концепцію формування музейної експозиції та методику музейної справи.

Перу В. Свєнціцької належить чимало мистецтвознавчих розвідок. Уже перша її значна праця «Різьблені ручні хрести» (1939) дістала схвальну оцінку науковців.

1966 р. з'явилося одне з головних досліджень В. Свєнціцької «Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст.», в якому вона розглядає творчість українського майстра на тлі загальноєвропейського художнього процесу, що на той час було новим підходом в українському мистецтво­знавстві.

В. Свєнціцька брала участь у створенні комплексної праці «Історія українського мистецтва» (т. 2, К., 1967), у якій узагаль­нила результати досліджень творчості галицьких іконописців жовківського осередку, майстрів із с. Судова Вишня, львівського кола та ін. Значним творчим здобутком стала книжка «Спадщи­на віків. Українське малярство XIV—XVIII ст.» (1990, у спів­авторстві) — останнє прижиттєве видання дослідниці. У праці глибоко висвітлено творчість Ф. Сеньковича, М. Петраховича, І. Рутковича, І. Кондзелевича й багатьох маловідомих україн­ських митців доби Ренесансу та бароко. Дослідниця спростову­вала упередження щодо анонімності українського мистецтва XIV—XVII ст., обстоювала необхідність зв'язків з культурами інших народів.

В альбомі «Український середньовічний живопис» (у співав­торстві з Г. Логвином) дослідниця переконливо довела, що спад­щина Давньої Русі була міцною підвалиною для формування українського мистецтва, розвиток якого мав безперервний істо­ричний шлях.

Остання книжка, у створенні якої брала участь В. Свєнціць­ка, — альбом «Українське народне малярство XII—XX ст.» (К., 1991) — побачила світ уже після її смерті. В цьому виданні чи не вперше у вітчизняному мистецтвознавстві простежено взаємодію професійного і народного напрямів українського ма­лярства, їх взаємовплив і оригінальний симбіоз. Ця робота, виконана на високому науковому й технічному рівні, дає змо­гу по-новому побачити українське народне малярство як глибо­ке та багатогранне явище зі своєю оригінальною філософією та світоглядом.

Проте науковий шлях В. Свєнціцької не завжди був легкий. Свого часу за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» її було заарештовано, а її праці потрапляли до «спецсховищ».

Померла 25 травня 1991 р. у Львові.