Гетьман України у 1918 р.

Народився 3 травня 1873 р. у Вісбадені (Німеччина) в сім'ї повітового предводителя дворянства. Походив зі славетного українського козацько-шляхетського роду, пов'я­заного з родинами Апостолів, Бутовичів, Гамаліїв, Дуніних- Борковських, Кочубеїв, Миклашевських, Милорадовичів, Полу­ботків, Розумовських. Дитячі роки провів у родинному маєтку в Тростянці на Полтавщині. 1886 р. вступив до Петербурзького Пажеського корпусу, 1893 р. закінчив його в чині корнета й став командиром ескадрону кавалергардського полку. З 1895 р. —полковий ад'ютант, а 1895 — поручик цього полку. Брав участь у російсько-японській війні 1904—1905 рр. (командир сотні 2-го Читин-ського козачого полку Забайкальського козачого війська, а згодом — ад'ютант командувача російськими військами на Далекому Сході генерала Ліневича). Був нагороджений Георгіїв­ською зброєю та багатьма орденами.

У грудні 1905 р. імператор Микола II призначив П. Скоро­падського своїм флігель-ад'ютантом і водночас командиром 20-го драгунського полку. У 1912 р. йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.

У жовтні 1917 р. на З'їзді вільного козацтва делегати від п'я­ти українських губерній і Кубані обрали П. Скоропадського отаманом. Після жовтневого перевороту 1917 р. став на бік Цен­тральної ради, брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ.

У березні 1918 р. П. Скоропадський, не згодний із соціаліс­тичним напрямом дій керівництва Центральної ради, організо­вує опозиційну «Українську Народну Громаду» і за погодженням з Німеччиною, з якою Центральна рада вступила в союз, здійс­нив переворот.

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський з'їзд хліборобів проголо­сив його гетьманом України й утворив Українську державу на чолі з ним, ліквідувавши Українську Народну Республіку. Під час свого правління П. Скоропадський прагнув зміцнити укра­їнську державність, запроваджував українські державні, куль­турні та наукові установи, ввод ив українську атрибутику. Проте йому не вдалося подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, зумовлені автократичними методами прав­ління гетьманської влади й невирішеністю аграрного питання.

Гетьманський уряд, розуміючи роль культури у розбудові держави, створив цілу низку нових освітніх закладів та реорга­нізував систему навчання в старих. Було відкрито близько 150 нових україномовних гімназій, у Києві та Кам'янці-Подільському створено два нові університети, засновано Національний архів та Національну бібліотеку. 24 листопада 1918 р. відбуло­ся відкриття Української академії наук, президентом якої став В. І. Вернадський, а секретарем А. Ю. Кримський.

Проте гетьман марно намагався поєднати традиції козаччи­ни з консервативним поміщицько-монархічним устроєм, а через москвофільські настрої в державному апараті не мав він на­лежної підтримки і в національному питанні.

14 листопада 1918 р., намагаючись зберегти владу гетьман про­голосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня. В Києві було проголошено Директорію.

Після повстання П. Скоропадський перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, пізніше оселився у м. Ванзее поблизу Бер­ліна. 1929 р. брав участь в організації разом з В. Липинським «Українського союзу хліборобів-державників», пізніше — «Сою­зу гетьманців-державників». 1925 р. заснував при Берлінсько­му університеті Український науковий інститут.

Під час другої світової війни обстоював інтереси українців перед німецькою владою, допоміг звільненню з німецьких конц­таборів С. Бандери, А. Мельника, Я. Стецька, А. Левицького та ін. Наприкінці життя намагався згуртувати українські сили в діас­порі навколо «Союзу гетьманців-державників».

16 квітня 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена був смертельно поранений і 26 квітня по­мер у шпиталі монастиря Меттен.

Похований у м. Оберсдорф в родинному склепі Скоропадських.