Ювелірне мистецтво майстрів Києва за давньоруських часів було ві­доме всій Європі. З початком відродження України у XVII ст., пов'язано­го з діяльністю Б.Хмельницького, Київ стає одним із визначних європей­ських центрів з виробництва ювелірних і художніх виробів: відомо понад 200 майстрів, які жили і працювали в місті. Відродження, захист православ'я й активна духовна позиція, зокрема у мистецькому плані, православних монастирів і храмів, які замовляли дорогоцінні культові предмети й різноманітне начиння, — сприяли роз­виткові золотарства в Україні. Київські майстри мали навіть свій золотарський цех (Київ, як і багато європейських міст, мав демократичні привілеї, згідно з магдебурзьким правом, ще з 1499 р.). Серед творів цього періоду найбільшу увагу привертають вироби талановитого майстра-золотаря Івана Андрійовича Равича (1677—1762 рр.). Постать цього киянина незвичайна: його довгий життєвий шлях (85 років) і художня творчість припали на два століття — XVII та XVIII. Він відомий тим, що мав чис­ленні замовлення від вельможних осіб, церков і монастирів з багатьох регіонів України й Росії. Нині в музеях цих країн зберігається чи не найбільша се­ред ювелірних надбань колекція творів видатного майстра, яка налічує понад 60 предметів.

Народився і жив Іван на Подолі у сім'ї міщанина Андрія Равича (приход церкви Миколи Притиска, нині знаходиться біля подільського Житньо­го ринку). На Подолі було зосереджено і майже все політичне, ремісниче і тор­говельне життя тогочасного Києва. І.Равич був надзвичайно обдарованим, знав кілька іноземних мов, писав ла­тинню, що в ті часи вважалося ознакою високої освіти. Поки що не відомо, де навчався художнього ремесла Іван Равич. Але ще і молодим він отримав замовлення від гетьмана І.Мазепи — срібний кухоль (нині зберігається у Чернігівському історичному музеї). Кухоль зовні оздоблений медальйонами із зображенням білки, голуба та чаплі. Медальйони обрамлені рослинним орнаментом, а на ручці гравіровано родовий герб Мазепи. Найбільш рання робота І.Равича, відома нам, датується 1695 р., коли майстрові було двадцять три роки (срібний оклад Євангелія, зараз зберігається в Національному історико-культурному Києво-Печер­ському заповіднику. Виготовлений на замовлення Лаври).

До творів І.Равича належить і великий мідний рельєф (один з серії) із зображенням Петра І (зберігається в Музеї історії Києва), розміщений ( на Київській ратуші (до пожежі магістрату 1811 р.) на Подолі. Дослідники київських старожитностей часів магдебурзького права М.Петров та Р.Делімарський припускають, що рельєф був зроблений І.Равичем у 1697 р. під час будівництва самої вежі. Зображення царя, піднесеного на вежу міської ратуші, мало символізувати захист прав київських міщан  російським царем, який підтвердив магдебурзьке право Києва (ніхто з російських царів не наважувався скасувати магдебурзьке право, крім Миколи І). Подвір'я І.Равича знаходилось поруч із так званим "будин­ком Петра І" (зберігся до нашого часу), де зупинявся цар 1706—1707 рр., тому ймовірно, що вони бачилися. Свого часу Петро І змушений був визнати, що Мазепа — "великий будівничий святих церков". На подвір'ї Києво-Печерської лаври, яку любили І.Мазепа та золотар І.Равич, і зве­ла їх доля.

Попри формальний захист, вільні права киян постійно порушувалися чиновниками імперської адміністрації. Завдяки популярності й захисту прав співвітчизників, майстра постійно обирали до Київського магістра­ту. Золотар активно відстоював права своїх виборців. Коли 1737 р. кияни надіслали імператриці Анні скаргу на утиски міщан з боку російської адміністрації, документ підписав і Равич. За його ініціативи Київський магістрат 1753 р. прийняв рішення не посилати учнів київських майстрів-золотарів на курси до Москви. Творчий розквіт діяльності Равича припа­дає на XVIII ст. У Києво-Печерській лаврі збе­рігається срібний чайник, зроблений майстром близько 1725 р. для переяславського полковни­ка С.Томари. Цей предмет побуту відзначаєть­ся неабияким естетичним рівнем, технічним виконанням оздоблення. Він зроблений у виг­ляді гарбуза з носиком, що нагадує голівку гуcака. Плетиво карбованих стрічок і герб влас­ника позолочені.

Іван Равич позначав свої вироби клеймом, чких мав два. На більш ранніх — "JR", на піз­ніх — друкованими — "ІR". Більшість його ви­робів становлять речі культово-релігійного ха­рактеру — чаші, оправи євангелій, ікон, нотири, дарохранительниці та ін. Вирізняються нони не лише майстерністю виконання, а й ви­шуканістю форм, розкішним оздобленням. Се­ред цих речей дійшли до нашого часу водосвятна чаша (1720 р.), срібна оправа Євангелія (1717 р.), зроблена на замовлення Видубицького монастиря (складний карбований сюжет із зображенням хмар, архітектурного пейзажу, розп'ятя, медальйонів із зображенням знарядь Христових тортур). Через декілька років Равич виготовив монастиреві ще одну оправу Евангелія. 1723 роком датовано велику срібну тарелю з вишуканим уро­чистим карбованим орнаментом та рельєфом архістратига Михаїла (Видубицький Михайлівський монастир). Характерною особливістю тарелі є рослинна орнаментація з акантів, яка заповнює всю поверхню. Схожий орнамент зроблений і на срібному окладі ікони (1724 р.), що зберігається Державному музеї образотворчого мистецтва України.

У доробку Равича значне місце займають келихи. Відомо близько 20 таких шедеврів. Один із кращих келихів експонується у Національному чузеї історії України. Він зроблений на високій ніжці у гармонійному співвідношенні форми і розмірів. Вінця чаші підкреслені рослинним орнамен­ти. Серед орнаменту вміщені медальйони із зображеннями святих, зроблених фініфтю, колір якої надає виробу особливого контрасту і мальовничості. Інша чаша (замовлення архімандрита Глухівського монастиря М.Грибовського, 1749 р.) оригінально декорована суцільним рослин­ним сплетінням акантового листя. На чаші також викарбувані медальйони і святими.

Апофеозом золотарського мистецтва Равича є срібна позолочена дарохранительниця, зроблена (замовлення ігумені Олени, 1743 р.) для Києво-Печерської лаври. Має вигляд двоярусної чотирикутної башти, яка стоїть на звіриних лапках. Складні зображення сюжетних композицій вияляються незвичайно пишним рослинним орнаментом. Баню дарохранительниці увінчує зображення Воскресіння. З творів київського майстра відомо 18 срібних чарок. Дві такі чарчини з гербом останнього гетьмана України Кирила Розумовського зберігаються у Державному історичному музеї (Москва), а одна — в Зброярській палаті. Ймовірно, це столовий сервіз, більша частина якого зберігається у Черні­гівському історичному музеї. Як бачимо, І.Равич виконував замовлення найвизначніших осіб свого часу: І.Мазепи, Петра І, К.Розумовського та ін.

Неповторним за красою твором київської металопластикової школи XVIII ст. є велике горельєфне мідне з позолотою зображення архістратита Михаїла для Михайлівського Золотоверхого собору (зруйнований 1934 р.). Зважаючи на винятковість художніх особливостей цього го­рельєфу як шедевру українського бароко, перед дослідниками постало питання авторства. Хоча він має і значні розміри, манера оздоблення свідчить про те, що автор працював переважно над невеликими творами. Крім того, весь технічний колорит виконання горельєфа, із суцільним де­коруванням рослинним орнаментом дубового листя та аканту, нагадує стиль виробів Равича.

Порівнюючи художні особливості зображення архістратига Михаїла на горельєфі із зображеннями цього образу, виконаними для Видубицького монастиря (не тільки оправа Євангелія 1717 р., а й тареля зі святим 1723 р., орнамент ікони 1724 р.), відчувається, що авторський почерк ху­дожнього оформлення всіх цих робіт має яскраво індивідуальний харак­тер. Особливістю ж великого горельєфу з Михайлівського Золотоверхого храму є зображення маскарона на правому плечі архістратига (маскарон — декоративна скульптура чи малюнок у вигляді маски обличчя людини або голови тварини, якими оздоблювали архітектурні деталі будівель, брам, фонтанів, скульптур, горельєфів тощо). Маскарон на горельєфі архістратига Михаїла вирізняється з-поміж інших не тільки розміщенням (не видно знизу), а й надто реальним відтворенням індивідуальних рис обличчя. Зображення, незважаючи на "маскаронну" форму, безперечно належить певній людині, що може свідчити про автопортретний характер художньої деталі. Це узгоджується із соціально-естетичними та філософ ськими поняттями європейського бароко і викликано високою оцінкою ролі окремої людини, яка несе духовне у маси.

Про авторство Равича може свідчити й високий авторитет майстра се ред релігійних кіл України, особливо перед Києво-Печерською лаврою' Приміром, коли згоріла лаврська бібліотека (1718 р.), за дорученням мо настиря майстер їздив до Німеччини закуповувати книги (1740 р.), голов ним чином, з релігійного мистецтва. Мистецькі альбоми із зображенням релігійних біблійних сюжетів європейських художників конче були необхідні для навчання шляхом копіювання учнями лаврської малярні, що навчала іконописців. Можливо, Равич використовував малюнки європей ських митців у своїй роботі, творчо доповнюючи або перероблюючи їх Зображення маскарона — мабуть, загалом перший портрет майстра-золотаря XVIII ст.

Відомо, що Равич мав дружину, Марію Василівну, молодшу за ньог на 30 років. Дітей у них не було. Під кінець життя, коли він уже не міг працювати, славетний майстер заліз у великі борги. По його смерті у 1762 р. майстерня разом із садибою були продані для погашення боргів.

Творчість Івана Андрійовича, основоположника українського бароко в ювелірній галузі, мала неабиякий вплив на розвиток вітчизняного мис­тецтва. Його послідовники, зокрема відомі майстри кияни Є.Білецький, Ф.Левицький, М.Юркевич та ін., працювали в тому ж художньому стилі, використовуючи мотиви місцевої флори.

Яскравим і творчо насиченим було життя талановитого київського майстра. Джерела свідчать, що він намагався працювати до останніх днів свого життя.