Український літературознавець, письменник, публіцист
Народився у Полтаві 24 червня 1873 р. в родині відставного унтер-офіцера. Закінчивши сім класів гімназії, подорожував селами, ознайомлювався з побутом та звичаями українського народу. У 1892 р. вступив до Київського університету, який закінчив через чотири роки, отримавши срібну медаль за працю із сербсько-хорватської літератури «Станко Враз і його поезія».
Значний вплив на формування особистості юнака мали родини Лисенків, Старицьких, Косачів, Кониських, Драгоманових та Ковалев-ських. І. Стешенко захоплювався класиками, робив віршовані переклади «Метаморфоз» Овідія, «Орлеанської діви» Шиллера, віршів Беранже, видав збірки поезій «Хуторні сонети» (1899) та «Степові мотиви» (1901), підготував драму «Мазепа», брав участь у виданні гумористичних журналів «Шершень» та «Ґедзь», був редактором тижневика «Сяйво», відновив «Вертеп».
Після закінчення університету викладав російську мову у Фундуклеївській гімназії, однак у 1897 р. за підбурливі статті його було заарештовано й на чотири місяці ув'язнено до Лук'янівської тюрми. Після звільнення працював у Чернігівській губернії, а потім у Броварах (1897—1900).
Повернувшись у 1900 р. до Києва, І. Стешенко влаштувався на роботу в Управління Південно-Західної залізниці та секретарем на громадських засадах у Київському літературно-артистичному товаристві. Через два роки обійняв посаду в органі міського самоврядування. Займатися педагогічною діяльністю йому було заборонено.
У 1905 р. його знову заарештували й звільнили з роботи (як згодом з'ясувалося, безпідставно). У 1906 р. йому нарешті надали можливість працювати в гімназії м. Слуцька. Тільки через рік влаштувався вчителем Першої комерційної школи в Києві, а потім — викладачем Фребелівського педагогічного інституту, завідувачем кафедри історії, західноєвропейських літератур Вищих жіночих курсів та музично-драматичної школи М. Лисенка. З 1915 р. І. Стешенко був директором Татьянівської біженської гімназії, а 28 червня 1917 р. очолив Генеральний секретаріат освіти.
Перу І. Стешенка належить стаття «Про українську національну школу», в якій він гостро засуджував стан, за якого корінне населення не мало змоги навчатися рідною мовою. Він брав активну участь у скликанні Першого всеукраїнського з'їзду (5—6 квітня 1917 р.), який ухвалив рішення про утворення Всеукраїнської вчительської спілки; організував Всеукраїнський учительський професійний з'їзд з 13 по 15 серпня 1917 р.
Велику увагу І. Стешенко приділяв українізації навчальних закладів, у чому його й було звинувачено.
29 січня 1918 р. після захоплення Києва більшовиками був змушений залишити місто й вирушив пішки до Галичини.
У 1918 р. його було вбито.