Український філолог і мистецтвознавець
Народився 7 квітня 1876 р. в м. Буськ Львівської області. 1899 р., закінчивши Львівський університет, навчався у Петербурзькому та Віденському університетах. У 1905 р. за дорученням митрополита А. Шептицького організував Національний музей у Львові (з 1939 р. — Львівський музей українського мистецтва). До 1952 р. був його директором.З 1939 р. і до кінця життя — професор, завідувач кафедри слов'янської філології Львівського університету. У 1945 р. очолив відділ мовознавства Інституту суспільних наук АН України.
Одна з найбільших заслуг І. Свєнціцького — активні розшуки витворів українського мистецтва. З цією метою він об'їздив усю Галичину. Твори, зібрані дослідником, склали основу колекції музею у Львові. Встановив творчі зв'язки з музеями Східної України, Росії, Білорусії.
Першою науковою розвідкою була «Спроба порівняльного словника руських говорів...» (1889). І. Свєнціцькому належать такі праці з мовознавства: «Бучацьке євангеліє XIII ст.» (1911), «Лавришевське євангеліє XIV ст.» (1913), «Основи науки про мову українську» (1917), «Нариси про мову пам'яток староруського письменства XI в.» (1948), «Мова Галицько-Волинського літопису» (1949) та ін.
Талант дослідника-мистецтвознавця розкрився в розвідках: «Опис музею Ставропігійського інституту у Львові» (1908), «Галицько-руське церковне малярство» (1914), «Іконопис Галицької України XV—XVI ст.» (1928), «Розвиток українського мистецтва в Західній Україні» (1944) та ін.
У коло наукових інтересів І. Свєнціцького входили фольклор та етнографія. Він — автор праць: «Каталог книг церковнослов'янської печаті» (1908), «Похоронні голосіння» (1912), «Перший друкар України — Іван Федоров, Москвитин» (1924). Написав і опублікував велику кількість наукових та науково- популярних статей, які є актуальними й нині, зокрема «Про музеї і книгозбірні України початку XX ст.», «Початки книгопечатання на землях України».
У 1952 р. І. Свєнціцького було усунуто з поста директора музею у зв'язку з тим, що він протидіяв спробам ліквідації творів мистецтва, що вважалися «ідеологічно небезпечними». До кінця життя дослідник працював в установах АН УРСР.
Наукові заслуги І. Свєнціцького як мистецтвознавця полягають у тому, що він зробив один з перших фундаментальних мистецтвознавчих аналізів галицького іконопису в його історичному розвитку. Своїми працями він увів у науковий обіг десятки творів українських іконописців та художників, фактично був фундатором і упорядником колекцій та експозицій Національного музею, розробив оригінальні методики музейної справи та вимоги до музейних працівників.
Помер 18 вересня 1956 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
