Російський, український та білоруський історик

Народився 21 жовтня 1878 р. у Полтаві. Його батько був ректором Вітебської, а згодом Полтавської ду­ховних семінарій. У 1901 р. закінчив історико-філологічний фа­культет Московського університету. Науковим керівником його кандидатської праці був відомий історик В. Ключевський.

Упродовж кількох років викладав у середніх навчальних закладах Коростишева й Катеринослава, а з вересня 1905 р. — у середніх та вищих навчальних закладах Москви; з 1918 р. — професор Московського університету.

У лютому 1918 р. за першим томом монографії «Аграрна реформа Сигізмунда-Августа в Литовсько-Руській державі» за­хистив дисертацію на здобуття ступеня магістра, а за другий том цієї книги в березні того самого року був удостоєний сту­пеня доктора російської історії.

В. Пічеті належить провідна роль у створенні й становленні Білоруського державного університету, який він очолював упро­довж дев'яти років (1921—1929). Однак на початку 1930 р. через несправедливі звинувачення вченого звільнили з посади рек­тора, у вересні того ж року він був заарештований, а у серпні 1931 р. висланий до В'ятки.

Життя його круто змінилося 1934 р., коли міністр закордон­них справ Чехословаччини Е. Бенеш, який перебував у СРСР з дипломатичною місією, виявив бажання зустрітися з відомим ученим. За наказом Сталіна В, Пічету терміново повертають із заслання, а у вересні 1934 р. переводять професором історії Воронезького педінституту.

В. Пічета був одним із фундаторів школи вітчизняного сло­в'янознавства. 1939 р. за його ініціативою було створено ка­федру історії південних слов'ян Московського університету та сектор слов'янознавства Інституту історії АН СРСР, 1946 р. перетворений на Інститут слов'янознавства АН СРСР. Заступ­ником директора цього інституту став В. Пічета. З 1946 р. — академік АН СРСР.

Учений залишив величезну творчу спадщину — 515 праць з історії Росії, Білорусії, Литви, Узбекистану, Польщі, Чехії, Бол­гарії, Югославії. Понад 70 з них присвячено історії України. Спираючись на архівні матеріали, він досліджував такі питання історії українського народу, як визвольна війна 1648—1654 рр., історичне минуле Західної України і становище трудящих цьо­го регіону під гнітом Польщі в 1919—1939 рр. Розробляв пи­тання періодизації історії України IX—XX ст.

Значний інтерес донині становить праця В. Пічети «Козацька держава на Україні (XVII—XVIII ст.)» (1945), у якій він зазна­чає, що державна правова самостійність України була здобута в результаті переговорів. Низку праць ученого присвячено осо­бі Богдана Хмельницького, соціально-економічному розвитку українського народу у феодальну та капіталістичну епоху: «Ос­новні моменти історичного розвитку Західної України та Захід­ної Білорусії», «Господарський розвиток України у першій чвер­ті XIX ст.» (обидві 1940), «Білорусія, Литва та Україна в XIV— XV ст.» та ін.

Помер 23 червня 1947 р. у Москві.