Український політичний і громадський діяч

Народився 1725 р. в м. Ромни (нині Сумська область). Походив з українського старшинського роду. Закінчивши 1745 р. Київську академію, працював переклада­чем з латинської та німецької мов у Петербурзькій академії наук.

У 1764—1773 рр. був головним інспектором шляхетного корпу­су. Громадська діяльність Г. Полетики була спрямована на урівнення в правах українського шляхетства з російським дворян­ством. У1767—1769 рр. був депутатом Уложенної комісії від шляхет­ства Лубенського полку зі складання «Нового уложення». У ви­ступах на засіданнях комісії та у творі «Історична звістка, на якій основі Мала Росія була під республікою Польською ...» обстоював принципи автономного управління в Лівобережній Україні, об­ґрунтовував феодальні права і привілеї козацької старшини.

Г. Полетика був одним з найосвіченіших представників Ук­раїни в Петербурзі. Його бібліотека нараховувала кілька тисяч томів і, як писав він у листі до президента Адміралтейств-колегії М. Голеніщева-Кутузова, «була однією з кращих у Росій­ській державі». 1771 р. бібліотека згоріла. Однак Г. Полетика зумів зібрати нову (переважно книги з історії України), яку зберігав у своєму маєтку неподалік від Ромнів.

Працюючи у 60-х роках XVIII ст. інспектором навчальної частини Московського кадетного корпусу, Г. Полетика всіляко підтримував розвиток літературної творчості викладачів, упро­ваджував друковані підручники тощо.

Він автор «Записки про початок Київської академії». Деякі історики (зокрема, О. Лазаревський) вважали Г. Полетику та його сина В. Полетику авторами «Історії Русів», опублікованої 1846 р. О. Боденським. Працював над історією України, однак роботу не завершив. Він також уклав шестимовний словник (російською, старогрецькою, латинською, французькою, німець­кою та англійською мовами), який, на його думку, мав «сприяти молодим людям у навчанні тих мов, котрі найславнішими в світі й найпотрібнішими наукам вважаються».

Помер 8 грудня 1784 р. у Петербурзі.