Український гетьман

Впродовж багатьох років ім'я Пилипа Орлика тавру­валось як зрадника українського народу і пов'язу­валось із постаттю І. Мазепи. В офіційній дореволюційній та радянській історичній літературі його згадували дуже мало.

Походив з чеського роду. Через політичні обставини одна з ліній цього роду змушена була емігрувати до Польщі. З польської лінії, що переселилась у Литву, і походив майбутній український гетьман. Народився 11 жовтня 1672 р. від шлюбу католика Сте­пана Орлика з православною Іриною Малаховською. Рано втра­тив батька, і його вихованням у православному дусі займа­лася мати. З 1700 р., після закінчення Києво-Могилянської ака­демії, де він вивчав філософію, Орлик служить у гетьманській канцелярії. Своєю доброю освітою він одразу привернув увагу гетьмана І. Мазепи. Саме йому він зобов'язаний блискучою кар'єрою і достатком. Гетьман був хрещеним батьком першої дитини Орлика, сина Григорія, який народився в 1702 р. Не­вдовзі, в 1706 р. П. Орлик дістав призначення на посаду гене­рального писаря Війська Запорозького.

Відомостей про діяльність П. Орлика під час перебування в Україні шведських військ майже не збереглося. Після Полтав­ської битви він зберіг вірність Мазепі і пішов за ним у вигнан­ня до Туреччини.

Після смерті Мазепи постало питання про вибір нового геть­мана на противагу ставленику Петра І Скоропадському. Кан­дидатура Орлика здобула перевагу. На козацькій раді 5 квітня 1710 р. відбувся традиційний виборчий акт, на підставі якого колишній генеральний писар став гетьманом України.

Новообраний гетьман уклав зі старшиною і представника­ми запорожців угоду, яка дістала назву «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська», яку пізніше називали «Конституція Пилипа Орлика» та «Бендерська Конституція». Документ складався зі вступу й 16 статей, у яких проголошу­валася незалежність України від Московії та Речі Посполи­тої. Проголосивши Україну фактично незалежною республі­кою, «Конституція Пилипа Орлика» стала найвищим досягнен­ням тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й у Європі.

Між Орликом і Карлом XII було укладено договір, за яким Україна відходила під шведську протекцію. Орлик установив стосунки з кримським ханом, який обіцяв допомогу у боротьбі з російським військом. У березні 1711 р. Орлик вирушив з військом в Україну. В листах до гетьмана Скоропадського він закликав до об'єднання й обіцяв поступитися гетьманською булавою. За наказом Петра І Скоропадський змушений був вислати проти Орлика військо, яке було розбито. Військо гетьмана-емігранта підійшло до Білої Церкви. В цей час кримський хай, що воював на Слобожанщині, порушив угоду й повернув назад, спустошуючи по дорозі міста і села. Покинуло Орлика й польське військо. Гетьман зняв облогу Білої Церкви і відійшов у Туреччину.

З 1713 по 1718 р. Орлик із сім'єю і частиною козаків на запрошення Карла XII перебував у Швеції. Після загибелі коро­ля він змушений був постійно переїжджати у Німеччину, Поль­щу, Францію, Туреччину. Проте де б не перебував П. Орлик, він вів дипломатичне листування з дворами європейських мо­нархів, намагаючись створити коаліцію для боротьби за відро­дження Української держави, за що був переслідуваний цара­том, а його діяльність таврувалась як зрадницька.

П. Орлик, безперечно, був талановитою людиною. Він знав кілька європейських мов, лишив багату поетичну й публіцис­тичну спадщину, був автором низки книг.

Помер 24 травня 1742 р. у Туреччині.

Відомим діячем був і син гетьмана Григорій. Він служив у французьких військах, дістав титул графа і чин генерала, став членом королівської ради.