Полковник держбезпеки Погрібний Микола Павлович з липня по жовтень 1945 року виконував обов'язки начальника Першого управління Народного комісаріату державної безпеки Української РСР, в жовтні 1945 року призначений начальником цього управління, а з травня 1946 року по грудень 1949 року керував Першим управлінням Міністерства державної безпеки Української РСР. Від липня по серпень 1953 року він очолював 2-й відділ Міністерства внутрішніх справ Української РСР, на який було покладено функції зовнішньої розвідки.

Народився М. П. Погрібний 1 травня 1906 року у м. Києві в родині робітника. Після закінчення у 1921 році семи класів неповної середньої школи до 1923 року працював пастухом Голосіївського радгоспу, різноробом. У 1924 році він навчався у соціально-економічному технікумі, а в 1925 році закінчив курси стенографії та іноземних мов. Безпосередньо трудову діяльність М. П. Погрібний розпочав у грудні 1925 року діловодом-стенографістом, у подальшому, до травня 1926 року, був секретарем Київського губернського комітету внутрішньої торгівлі. Від травня 1926 року по жовтень 1928 року М. П. Погрібний працює у Народному комісаріаті тор­гівлі Української СРР (м. Київ): перший рік — уповно­важеним завідувачем секретно-мобілізаційною части­ною, після цього — заступником начальника, завідува­ чем секретно-мобілізаційного відділу. У жовтні 1928 року він стає директором державних курсів іно­земних мов у м. Києві, де працює до грудня 1931 року. Того ж року М. П. Погрібний закінчує три курси юри­дичного факультету Київського Інституту радянського будівництва та права.

У січні 1931 року М. П. Погрібного зараховано на службу до органів державної безпеки помічником оперуповноваженого оперативного сектора Державного політичного управління у м. Києві. Його подальша служба з 1932 року по 1936 рік проходить у секретно- політичному відділі Київського обласного відділу ДПУ, який у 1933 році реорганізовано у Київський обласний відділ НКВС. У зазначений період він обій­має посади оперативного секретаря та оперативного уповноваженого.

Наступний період роботи М. П. Погрібного в орга­нах державної безпеки проходить на керівних посадах у підрозділах контррозвідки. З лютого 1936 року по травень 1937 року він, лейтенант держбезпеки, очолює відділення контррозвідувального відділу Управління НКВС по Київській області, а наступні два роки обій­ має аналогічну посаду у Харківському управлінні.

У цьому ж обласному органі М. П. Погрібний у 1940 році отримує спеціальне звання старшого лейте­нанта держбезпеки та до жовтня 1943 року керує контррозвідувальним відділом Управління НКВС, зго­дом — Управлінням Народного комісаріату державної безпеки в м. Харкові.

У подальшому М. П. Погрібного знову підвищено по службі та призначено заступником начальника Управ­ ління Міністерства державної безпеки по Київській області, на якій він працює до грудня 1945 року.

У роки Великої Вітчизняної війни, з вересня 1941 року по березень 1944 року, у прифронтовій та фронтовій зонах він виконував спеціальні завдання командування як начальник оперативно-чекістської групи. У перший післявоєнний рік йому присвоєно спеціальне звання полковника держбезпеки.

Наступні чотири роки оперативно-службової діяль­ності М. П. Погрібного пов'язані зі службою у зовніш­ній розвідці України, де до грудня 1949 року він очо­лював Перше управління МДБ Української РСР. У грудні 1949 року він звільнений з органів МДБ СРСР. Від січня по вересень 1951 року працював на­чальником секретно-шифрувального відділу Південно- Західного округу залізниць у м. Київ.

Щодо подальшої долі М. П. Погрібного — відомо про його призначення у липні 1953 року начальником 2-го відділу Міністерства внутрішніх справ Української РСР. Того ж року він екстерном закінчив Київський державний університет ім. Т. Г.Шевченка, де навчався на юридичному факультеті. У серпні 1953 року його звільнено в запас через скорочення штатів.

За бойові подвиги та бездоганну службу М. П. По­ грібний нагороджений орденами «Знак Пошани» (1936 рік), Червоної Зірки (1943 та 1945 роки), Черво­ ного Прапора (1945 рік), медалями «За бойові заслуги» (1944 рік), «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступе­ ня (1943 рік), «За оборону Сталінграда» (1942 рік) та іншими, а також знаком «Почесний працівник ВНК- ДПУ» (1935 рік).

Джерело."Керівники Української зовнішньої розвідки". В.Хоменко,О.Скрипник,І.Шиденко,І.Білоконь,В.Романюк