Український і російський літературознавець

Народився 16 серпня 1852 р. в с. Бежів на Житомир­щині в родині священика. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, де його виклада­чами були В. Антонович та І. Цвєтаєв. Був залишений стипен­діатом для підготовки до професорського звання. Молодий учений захопився дослідженням середньовічного фольклору, історії вітчизняної та всесвітньої літератури. За працю «Княжение Данила Галицкого по русским и иностранним известиям» йому було присуджено золоту університетську медаль. У 25 ро­ків М. Дашкевич блискуче захистив дисертацію, здобувши звання магістра. В цей час він працював над історією України- Руси княжої доби та періоду Литовського Великого князівства. Він уперше науково дослідив питання про болоховців (насе­лення, що мешкало у східній частині Волині). На думку М. Дашкевича, яку поділяли В. Антонович, а пізніше М. Грушевський, болоховці — це українське населення з домішкою тюркського елементу, що жило у верхів'ях річок Случ та Горинь, мало певну автономію, своїх «князів». Учений зробив спробу пов'язати з болоховцями виникнення козацтва й антикнязівського руху, Що розгорнувся у XIII ст. після появи монголо-татарів.

1884 р. М. Дашкевича було затверджено екстраординарним професором Київського університету (кафедра історії західно­європейської літератури). В цей час він створює праці з історії української, російської і світової літератури (зокрема, присвя­чені творчості М. Гоголя, І. Котляревського, А. Метлинського,

Пушкіна, М. Лєрмонтова, У. Шекспіра, Дж. Байрона), що дістали схвальний відгук І. Франка. Упродовж багатьох років очолював історичне товариство Нестора Літописця у Києві . 1905 р. його було обрано дійсним членом, а 1907 р. — академіком Петербурзької Академії наук. Він відвідав деякі західноєвропейські університети, де вів дослідницьку й викладацьку роботу На жаль, через хворобу дослідникові не вдалося здійснити всіх своїх задумів. За його життя не було видано працю «З історії Південної Русі», велику монографію про М. Лєрмонтова. Однак ідеї культурно-історичної школи та порівняльно-історичного методу в літературі, які він обстоював, знайшли продовження у творчості його учнів М. Грушевського та І. Огієнка.

Помер 2 лютого 1908 р. в Києві. Похований в с. Бежеві.