(світське ім'я ― Лука)
Церковний, політичний і культурно-освітній діяч, письменник
Народився близько 1615 р., за іншими відомостями ― 1620 р. в Білорусії в заможній родині. Навчався у братській школі в Києві. Для продовження освіти був посланий Петром Могилою до єзуїтських шкіл Вільна й Каліша. З 1642 р. працював викладачем граматики, згодом професором поетики, риторики, філософії Києво-Могилянської колегії (з 1650 р. її ректором). На посаді ректора перебував лише рік, але значно підніс авторитет колегії, допомагав їй коштами. Опікувався діяльністю Києво-Могилянського колегіуму, Чернігівською школою, яку облаштував на його зразок. З 1657 р. ― єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, з 1616 р. ― архієпископ і водночас упродовж 20 років ― місцеблюститель Київської митрополичої кафедри.
Перебував у центрі політичного і літературного життя України другої половини XVII ст. Був прихильником возз'єднання України з Росією. Його політичний ідеал ― союз Росії, Польщі та України. Полемізуючи з католицькими та уніатськими богословами, виступав за толерантне співіснування православ'я, католицизму й унії.
Був одним із найвідоміших письменників і проповідників другої половини XVII ст. Вважав, що література не менше сприяє самоутвердженню нації, ніж козацька зброя. У творчості А. Барановича відобразилися політичні, релігійні і соціальні проблеми. їй притаманні людяність, любов до життя, патріотизм.
Творча спадщина Л. Барановича ― це проповіді, полемічно- богословські трактати, вірші, листи тощо. А. Баранович та його учні започаткували новий напрям в оформленні книжок, названий згодом бароко.
У 1674 р. заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, У 1679 р. переніс її до Чернігова, де за його життя було видано понад 50 книжок церковнослов'янською, польською й латинською мовами. А. Баранович об'єднав навколо себе діячів
Києво-Чернігівського культурного осередку. Його проповіді були надруковані у збірниках «Меч духовный» (1666), «Труби словес проповідннх» (1674).
У відповідь на антиправославну книгу єзуїта П. Бойми «Стара міра нової віри» (1668) написав польською мовою політичний трактат «Нова міра старої віри» (1676), в якому підбав критиці католицькі догмати, виступив на захист православ'я.
Проза тут подекуди доповнена віршами, автор вживає порівняння, римовані дотепи, прислів'я й приказки тощо.
Більша частина творчої спадщини А. Барановича ― польськомовні вірші, зібрані у книжках: «Аполлон Християнський» (1670), «Лютня Аполлонова» (1671), «Книга смерті» (1676), «І вінок матері Божої», «П'ять нот» (обидві 1680) та ін. Його поезія позначена бароковим консентизмом, насичена біблійними цитатами, порівняннями, символами й алегоріями. Вірші нерідко мають римовані заголовки, розмаїту строфіку. їм властиве філософсько-моралізаторське і громадське спрямування.
Помер 3 вересня 1693 р. у Чернігові.
