До когорти народжених в Україні мислителів XX століття, які здобули світове визнання, по праву нале­жить Ієгуда Лейб Ісаакович Шварцман, відомий під псевдонімом Лев Шестов. Його творчий ішіях приміт­ний тим, що швидко подолавши певне захоплення марксизмом, він від іронічного скептицизму еволюці­онував до філософського обґрунтування абсолютної, самодостатньої біблійної віри. Головним для нього бу­ла віра як така, безпосереднє духовне спілкування лю­дини у відчаї, закинутої у світ, де немає грунту під но­гами, і незбагненного, але присутнього в усьому, що відбувається, Бога. При цьому його праці протя­гом усього життя, хоч би які погляди він сповідував кожного даного моменту, незмінно вирізнялися парадоксальністю і глиби­ною думки, щонайширшою ерудицією і стилістичною майстерністю.

Л.Шестов народився 31 січня 1866 року в Києві, у родині багатого текстильного фабриканта і комерсанта, купця першої гільдії Ісаака Мойсейовича Шварцмана. Батько мав не тільки підприємницькі здібності, але, шо особливо шанувалось у єврейських колах, до того ж був глибоким знавцем Святого писання і талмудичної премудрості. Це своєрідно поєд­нувалось у його свідомості з достатнім вільнодумством. Однак він завдяки своїм великим пізнанням і діловим успіхам мав високий авторитет серед єврейської громади Києва. 1873 року Ісаак пішов до Третьої київської гімназії. До дитячих років належить один епізод, що, як вважають, істотно вплинув на його трагіч­но-релігійне світовідчуття. У дванадцятирічному віці хлопчик був викра­дений фупою анархістів, яка вимагала за нього викуп. Був невільником шість місяців, оскільки батько відмовлявся виконувати вимоги бандитів. Імовірно, страх перед загрозою смерті, що межував із надією і вірою в по­рятунок, відтоді глибоко засіли в його душі.

Хоч як це парадоксально, але переживши таке потрясіння, Ісаак у старших класах гімназії стає близьким до радикальних соціалістичних елементів рідного міста. Через зв'язки з місцевими радикальними колами і тиск на його рідних із боку поліції (незадовго до закінчення гімназії), він був змушений переїхати до Москви, здобув середню освіту й 1884 ро­ку вступив на фізико-математичний факультет Московського університе­ту. Через рік перейшов на юридичний факультет вузу.

Для ліпшого розуміння суспільних і правових відносин Л.Шестов заг­либлюється у проблеми політичної економії, займається статистикою і за­конодавчими аспектами "робітничого питання", знайомиться з марксиз­мом і переходить на його позиції. У цьому немає нічого дивного, оскільки його юність збіглася з початком поширення вчення К.Маркса в найбіліших містах Російської імперії. Марксизм сприймався як наукове обгрунтування суспільних надій на швидке соціально-економічне звільнення трудящих і викликав щонай­більший інтерес серед інтелігенції, яка почасти встигла розчаруватися в ідеях народництва. Данину марксизмові за молодих літ віддали і такі мас­титі (у зрілі роки — релігійні) мислителі як С.М.Булгаков і М.А.Бердяєв. З ними Л.Шестов близько познайомився ще в Києві і підтримував друж­ні стосунки в особистому плані, але напружено-діалогічні в ідейному, аж до своєї смерті.

Схильний до лівих політичних поглядів і збагнувши (як йому тоді зда­валося) їхню наукову основу, Л.Шестов пише ґрунтовну статтю "Фабрич­не законодавство в Росії". За участь у студентських протестах (ліворади­кальних) був відрахований з університету. У депресивному стані він виїхав до Німеччини, де один семестр провчився в Берлінському університеті, після чого повернувся до рідного Києва і 1889 року завершив свою юри­дичну освіту в університеті святого Володимира.

Ще зберігаючи вірність марксизму, Шестов із його позицій підготував докторську дисертацію, присвячену становищу робітничого класу в Росії. У Києві наукова робота була допущена до захисту, однак із політичних міркувань була заборонена до друку Московським цензурним комітетом. До її захисту так і не дійшло. Це ще більше викреслило його песимістич­ний світогляд, до того ж підживлений скептично-іронічним сприйняттям навколишньої дійсності.

По закінченні університету Л.Шестов шукає, але не може знайти себе в діловому світі, до якого залучав його батько і друзі та знайомі родини. Певний час він займався адвокатською практикою, в 1890—1891 роках служив в армії (порядки, ЩО панували в ній, справили на нього дуже гнітю­че враження), потім обіймав посаду помічника присяжного повіреного, допомагав батькові в комерції. Але світ гендлярства та юридичної рутини, як і опозиційний суспільно-політичний рух, цікавлять його дедалі менше.

До середини 90-х років, коли марксизм усе більше полонив думки мо­лодих інтелектуалів (зокрема, у Києві таких, як М.Бердяєв, А.Луначарський, К.Василенко, Леся Українка та ін.), Л.Шестов розчаровується в цій доктрині і відходить від неї. На той час його, як і ровесників, зго­дом — близьких друзів, творців російського символізму Д.Мережковського і В. Іванова, вабить сфера прекрасного і мудрого, овіяного прозріння­ми минулих століть. Він заглиблюється у творчість В.Шекспіра. Від 1895 року починають з'являтися публікації, присвячені питанням літератури і філософії.

Життєва невлаштованість і марні спроби знайти себе в рідному сере­довищі спричинилися до тяжкої нервової депресії, і наприкінці 1895 року пін надовго (до початку Першої світової війни) їде за кордон. Утім, час­то навідується до Києва, Санкт-Петербурга і Москви. Тривалий час жив н Італії, Швейцарії, де відвідував місця, пов'язані з життям шанованого ним Ф.Ніцше, подорожував Францією, але жив переважно в Німеччині, у Фрейбурзі — одному з провідних центрів німецької філософії того часу. ( цим стародавнім містом пов'язані імена корифеїв Баденської (чи Фрейбурзької) школи неокантіанства В.Віндельбанда і Г.Ріккерта, як згодом — І Гуссерля і М.Хайдеггера, з якими Л.Шестов познайомився наприкінці 20-х років.

Під впливом неокантіанства, пануючого на рубежі століть у Німеччи­ні, особливо у Фрейбурзькому університеті, Л.Шестов детально знайо­миться з кантівською філософією, однак швидко розчаровується в ній, не знайшовши відповідей на глобальні запитання життя — про Бога, без­смертя душі, волю та ін. Завершив роботу над першою своєю книгою "Шекспір і його критик Брандес", опублікованою в грудні 1898 року. Але інтереси все більше зосереджуються на творчості французьких поетів- символістів, особливо Ш.Бодлера та А. де Мюссе. В ідейному ж плані продовжує заглиблюватися у творчу спадщину Ф.Ніцше, співставляючи його філософію із думками добре йому знайомих Ф.Достоєвського і Л.Толстого. Підсумком напруженої праці стали видані в Петербурзі кни­ги: "Добро у вченнях гр. Толстого і Фр. Ніцше" (1900), "Достоевський і Ніцше. Філософія фагедії" (1903). Ці праці принесли Л.Шестову популярність і широке визнання. Льву Толстому першу з цих книг передала людина, яка особисто, але недостат­ньо знала Л.Шестова, що зовні виглядав закінченим скептиком. Коли письменник почув, що Л.Шестов не вірить у Бога, то перепитав: "Але ж він — єврей?" — "Єврей", — підтвердив співрозмовник. Тоді Толстой розвів руками: "А який же єврей може не вірити в Бога?!".

Ця розмова цікава тим, що сам Л.Шестов, зовні блискуче демонструючи своє іронічне ставлення до всіх загальноприйнятих цінностей і пог­лядів, внуфішньо перебував у стані глибоких світоглядних сумнівів і по­шуків. Релігійність проявлялася в ньому, але під впливом пережитих розчарувань, неокантіанського гносеологізму і войовничого нігілізму Ф.Ніцше. Він довго не міг прийняти віру як найміцніше підфунтя духов­ного життя людини. Врешті-решт віра перемогла в його душі, отож Л.Толстой у своєму сумніві був правий. Натхнений першими успіхами й одержуючи запрошення працювати з різними видавництвами, Л.Шестов найближчими роками друкує в різ­них журналах (переважно модерністського спрямування) численні статті літературно-критичного і філософського змісту, присвячені, зокрема, Л.Толстому, Ф.Достоєвському, А.Чехову, В. Іванову, Ф.Сологубу, Г. Ібсену, майбутній зірці вітчизняної релігійно-філософської думки і близько­му знайомому М.Бердяєву (під іронічним заголовком "Похвала дурості. З приводу книги Миколи Бердяєва "Sub specie aeternitatis"). 1911 року ці та інші праці були видані шеститомним збірником його творів.

Тоді ж відшліфовується його самобутня, гостро-критична й іронічна, часом саркастична, манера філософствування, що сповна розкривається у книзі "Апофеоз безпідставності. Досвід адогматичного мислення" (1905). У ній автор висміює претензії розуму на пізнання ним кінцевих іс­тин Всесвіту, віддаючи перевагу інтуїції. Подібними роздумами насичені і його філософські статті, об'єднані в збірниках "Початки і кінці" (1908), "Великі переддні" (1911), що ввійшли у 5-й і 6-й томи зібрання його тво­рів 1911 року. Однак принциповий скептицизм із трохи нігілістичним відтінком у роки, що передували Першій світовій війні, починає поступово випарову­ватися. Л.Шестов дедалі гостріше відчуває смисложиттєві проблеми і дав­но усвідомлює неможливість їхнього вирішення лише засобами філософії. Звертається до Священного писання. Не приймаючи не тільки позитивізм із матеріалізмом та німецький гносеологізм із ідеалістичною метафізикою, але й заснований у російській філософії В.Соловйовим напрям усеєднос- ті (активно розроблявся Є. Трубецьким, С.Булгаковим, П.Флоренським, а також поетами і теоретиками символізму, зокрема В. Івановим), Л.Шес­тов прагне осягнути Бога як особистість, до якої можна звертатися в го­дини розпачу. Тут його духовний пошук перетинається з релігійними інтуїціями Б.Паскаля, і він утверджується в думці, що Бог є Богом Авраама, Ісаака і Якова, а не богом філософів.

1910 року Л.Шестов із родиною переїжджає в маленьке містечко Коппе у Швейцарії і заглиблюється в західнохристиянське богослов'я. Від­криває для себе середньовічних німецьких містиків, зокрема Мейстера Екхардта, і вивчає теологічну спадщину Мартіна Лютера. Водночас він опановує вершини пізньоантичного неоплатонізму в особі Плотіна. Під враженням від цих та інших авторів працює над капітальним, що відкрив новий етап його духовного життя, твором "Sola fide — Тільки вірю" (1911 — 1914 рр., виданий посмертно в Парижі у 1966 р.). У цій праці ре­лігійне світосприймання піднімається над скепсисом. Це знаменувало до­корінний перелом у світогляді філософа, що завершився в роки револю­ції і громадянської війни.

З початком Першої світової війни Л.Шестов через нейтральні держа­ви спішно повертається до Росії й поселяється у Москві. Продовжує роз­робляти теми особистої віри на противагу раціоналістичному пізнанню, осмислювані ним як протилежність Єрусалима й Афін, Авраама й Сократа. За цією роботою його застають потрясіння 1917 року. Тікаючи від більшовизму, у 1918 році він, як і багато інших представ­ників заможних класів і творчої інтелігенції, прибуває до рідного Києва, де владу тримав гетьман П.Скоропадський. Читає курс античної філосо­фії в Українському народному університеті. Однак падіння гетьманату в результаті повстання сил Директорії на чолі із С.Петлюрою, пов'язані з цим погроми, наступний більшовицький терор та інші нещастя громадянської війни, — все це змушує Л.Шестова за першої ж можливості пе­ребратися до Ялти.

За сприяння своїх добрих знайомих — С.Булгакова і професора Київ­ської духовної академії І.Четверикова (автора докладної теологічної праці "Про Бога як особистісну істоту", переконання котрого перегукувалися з поглядами Л.Шестова тих років) — він стає приват-доцентом новоствореного Таврійського університету в Сімферополі (1919 р.). Розгром Добровольчої армії і загроза, що нависла над Кримом із боку Червоної армії в січні 1920 року, змушує філософа і родину вже назавжди іалишити рідну землю. Із Севастополя він відправився до Стамбула і через Італію наступного року дістався Парижа, де переважно і прожив усі наступні роки непростого життя.

У паризький період діяльності Л.Шестов розробляє, загострює і пог­либлює теми, які цікавили його протягом 1910—1920 років. Крім статей і рецензій у різних журналах, переважно французьких, він у перші роки еміфантського життя публікує книги "Що таке російський більшовизм" (1920), "Одкровення смерті" (1921), "Potestas clavium. Влада ключів" (1923), одну з яких — "Ніч у Гетсиманському саду" (1925) — видає фран­цузькою мовою. У працях він продовжує заглиблюватися в духовну спад­щину Плотіна, Б.Паскаля, Ф.Достоєвського, постійно звертається до Свя­щенного писання, протиставляючи його глибини (зокрема Псалмів, "Книги Іова", "Екклезіаста", Послань апостола Павла) поверховому, на його погляд, і відірваному від реальних людських потреб і страждань ра­ціоналізмові античної та нової філософій. Підсумковою в цьому зв'язку стала його праця "На терезах Іова" (1929).

Філософську творчість Л.Шестов поєднував із викладацькою роботою. Протягом 15 років він читав лекційні курси на російському історико-філологічному факультеті Сорбонни. Серед них були й загальні, такі як "Російська філософська думка", "Російська і європейська філософська думка", і такі оригінальні, власне авторські, як "Філософські ідеї Достоєвського і Паскаля", "Володимир Соловйов і європейська філософська думка". Живучи в Парижі, Л.Шестов часто виступав із доповідями на за­сіданнях Релігійно-філософського товариства, у російському Народному університеті, а також у багатьох інших вищих навчальних закладах і науково-філософських товариствах Франції та Німеччини. Зростанню популяр-ності Л.Шестова на Заході сприяло вільне воло­діння французькою і німецькою мовами. Але головне, що своїми ідеями він пропагувавше, до чого в епоху між двома світовими війнами наближа­лося, ще чітко цього не усвідомлюючи, багато європейських інтелектуа­лів. Насамперед це торкалося питання свободи сприймання чи ні виснов­ків раціонального знання, що, з погляду екзистенціалізму (на той час ставав усе популярнішим), не має обов'язкової сили стосовно людини, що опинилась у крайній ситуації, на межі життя і смерті.

Перебуваючи в еміграції, Л.Шестов підтримував тісні зв'язки з друзя­ми по нещастю, які багато в чому поділяли його погляди, зокрема росій­ськими філософами, насамперед своїми давніми знайомими М.Бердяєвим і С.Булгаковим. Дружня співпраця з першої половини 20-х років зв'язувала його з багатьма найвідомішими інтелектуалами тодішньої Франції (ЛЛеві-Брюйль, А.Мальро), Німеччини (М.Бубер, М.Шелер) і Швейцарії (К.Барт). На початку 1925 року Л.Шестов вступає до Ніцшеанського товариства, стаючи членом його президії. Важливу роль у житті Л.Шестова відіграв Амстердамський філософ­ський конгрес 1928 року, де він виступив із ґрунтовною доповіддю про пізньоантичного філософа Плотіна, який завершував своєю творчістю розвиток античної думки і, не сприймаючи християнства, безпосередньо прийшов до теологічних питань. На цьому конгресі він покритикував то­ді надзвичайно популярного Е.Гуссерля, свого філософського "антипо­да", що, проте, не завадило їм близько познайомитися. Через Е.Гуссерля в листопаді того ж року Л.Шестов познайомився із М.Хайдеггером, основ­на праця якого (стала сенсацією у філософських колах Європи) "Буття і час" (1927) уже була ним прочитана. Під впливом зазначених німецьких філософів Л.Шестов починає за­нурюватися в ідейний світ досі маловідомого серед російських мислителів видатного датського філософа середини XIX століття С.К'єркегора. Враження від його робіт було настільки сильним, що Шестов прочитав у Парижі курс лекцій "Достоєвський і К'єркегор" (1932), а незабаром на­писав і докладну книгу "К'єркегор і екзистенціальна філософія" (1936).

Останньою виданою при житті працею Льва Шестова була книга "Афіни і Єрусалим" (1938). Її спрямування стає зрозумілим уже за взятим із творінь давньохристиянського мислителя Тертулліана епіграфа: "Що спільного між Афінами і Єрусалимом?" — тобто між раціональним знанням і палкою особистою вірою. У цій праці парадоксальний, саркастично- критичний, але водночас глибоко релігійний дух Л.Шестова розкриває се­бе повною мірою. У центрі уваги, як і в попередніх творах, перебуває тра­гічна особистість із її сумнівами, прагненнями і покликом віри, без якихось раціональних гарантій існування Бога, але за умов відчуття світо­вої безодні духовного буття, з яким людина, особливо перед лицем смер­ті, залишається віч-на-віч.

Л.Шестов помер 20 листопада 1938 року в Парижі, у лікарні на вули­ці Буало. Його друзі під керівництвом М.Бердяєва негайно організували комітет з видання ненадрукованого при житті його творчого доробку, од­нак Друга світова війна перешкодила цим доброчинним планам. Почата робота загалом була завершена лише в 60-х роках, коли побачив світ пов­ний текст "Sola fide — Тільки вірю".

Роль Л.Шестова в духовно-філософському житті XX століття надзви­чайно вагома. Він, як і М.Бердяєв, був мислителем, що формував і ствер­джував основи нового, екзистенціального напряму у філософії. Його пог­ляди мали великий вплив на світогляд західної, особливо французької, творчої інтелігенції. Без перебільшення можна сказати, що Київ в особах Льва Шестова і Миколи Бердяєва дав світові видатних філософів, які істотно визначили духовні пошуки людства минулих ста років.